диви століття на перший план реалістичної літератури виходить роман, класичні зразки якого дали І. Тургенев, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, M. Салтиков-Щедрін.

У творчості Івана Гончарова (1812-1891), автора трьох романів ("Звичайна історія", 1847; "Обломов", 1859; "Обрив", 1868), відображений конфлікт між двома укладами життя — патріархальним і буржуазним. Зокрема, у центрі другого роману письменника — постать Іллі Ілліча Обломова, пана, вихованого в патріархальному середовищі свого маєтку. В сучасній цивілізації Обломов, який живе у Петербурзі, не знаходить місця для себе, тому що у дріб'язковій суєті втратив свою цільність. Критик О. Добролюбов у статті "Що таке обломовщина?" побачив у романі Гончарова кризу та розпад кріпосницької Росії, а образ Обломова назвав останнім у галереї образів "зайвих людей".

Змалювання побуту дворянських садиб — у центрі творчості Івана Тургенева (1818-1883). Герої його романів — Рудін, Наталя Ласунська, Басистова ("Рудін", 1855), Дмитро Інсаров ("Напередодні", 1860), Федір Лаврецький ("Дворянське гніздо", 1858) у нових суспільних умовах кожен по-своєму намагаються осмислити своє місце у суспільстві. Нова соціальна сила — різночинна інтелігенція, що приходить на зміну дворянству в усіх сферах життя, зображена письменником у романі "Батьки і діти" (1862). Його головний герой — "нігіліст" Базаров проголошує ідею "цілковитого і нещадного заперечення", не визнає жодних рамок, здатних обмежити його життя. Існуючий світ повинен бути знищений де основи разом із сімейними стосунками та моральними категоріями, душевними почуттями та культурою,— такими є переконання Базарова. Всім здобуткам людства він протиставляє істини природознавства, стверджуючи жорстоку логіку життя як боротьби. "Нігілізм" Базарова, на думку письменника, кидає виклик неперехідним цінностям і природним законам життя, і в цьому криється причина неминучої загибелі героя.

Сатирично-гротескна картина російської історії та суспільства постає зі сторінок романів Михайла Салтикова-Щедріна "Історія одного міста" (1869-1870), "Пани Головльови" (1880), збірки "Казки" (1886).

Вершиною російської соціально-психологічної прози другої половини XIX ст. стала творчість Ф. Достоєвського, Л. Толстого та А. Чехова.