нею зовсім голову і лягла на ліжко, обличчям до стіни, тільки плічка та тіло все здригаються... А я, як і до того, в тому ж стані лежав... І бачив я тоді, юначе мій, бачив я, як потім Катерина Іванівна підійшла до Сонеччиного ліжечка і весь вечір в ногах у неї навколішки простояла, ноги їй цілувала, та так обидві і заснули разом, обнявшись... обидві... а я... лежав п'яненький. Мармеладов замовк, неначе голос у нього урвався. Потім раптом квапливо налив, випив і крекнув. — Відтоді, добродію мій,— почав він, трохи помовчавши,— відтоді у зв'язку з одним неприємним випадком і по доносу недобрих людей,— чому особливо сприяла Дар'я Францівна, за те буцімто, що не виявили належної поваги до неї — відтоді дочка моя, Софія Семенівна, жовтий білет змушена була взяти, і вже разом з нами через це не могла залишатись. Бо і хазяйка, Амалія Федорівна, того дозволити не хотіла (а сама ж раніше Дар'ї Францівні сприяла). [Раскольников пожалів геть п'яного Мармеладова і відвів його додому. Страшні злидні, у яких жила сім'я його трактирного співрозмовника, приголомшили юнака.] [Наступного дня Раскольников одержав листа від матері. Вона з болем писала про те, що його сестру Дуню, яка працювала гувернанткою у панів Свидригайлових, вплутали у "великий скандал", несправедливо звинувативши в таємних стосунках із господарем. Але згодом усе владналося: пан Свидригайлов розкаявся і подав переконливі свідчення на доказ Дунеччиної безвинності. А незабаром до дівчини посватався Петро Петрович Лужин — надвірний радник. Лист матері схвилював Раскольникова; він твердо вирішив: "Не бути цьому шлюбові, доки я живий...".] [Раскольников згадує про те, як він уперше почув від знайомого студента про Альону Іванівну, яка позичає гроші під заставу. Довелось звернутися до неї за позикою.] ...Він замовив чаю, сів і глибоко замислився. Дивна думка накльовувалася в його голові, мовби курча з яйця, і шодалі дужче цікавила його. Майже поруч нього біля другого столика сиділи студент, якого він зовсім не знав і не пам'ятав, і молодий офіцер. Вони щойно
|