— Ось хоче битву подивитися,— сказав Жерков до Волконського, показуючи на аудитора,— та під грудьми вже заболіло...

Тільки-но він доказав, як знову розлігся несподівано страшний свист і враз припинився ударом у щось рідке, і ш-ш-ш-шльоп — козак, що їхав трохи правіше і позаду аудитора, з конем повалився на землю. Жерков і черговий штаб-офіцер пригнулися до сідел і геть звідси повернули коней. Аудитор зупинився навпроти козака, з уважною цікавістю розглядаючи його. Козак був мертвий, кінь ще бився.

Князь Багратіон, прищурившись, оглянувся і, побачивши причину замішання, байдуже одвернувся, наче сказав: "Чи варто ж зважати на дурниці!" Він зупинив коня з прийомом доброго їздця, трохи перегнувся й поправив шпагу, що зачепилася за бурку. Шпага була старовинна, не така, які носили тепер. Князь Андрій згадав оповідання про те, як Суворов в Італії подарував свою шпагу Багратіону, і йому в цю хвилину особливо приємним був цей спогад. Вони під'їхали до тієї самої батареї, біля якої стояв Волконський, коли розглядав поле бою.

— Чия рота? — спитав князь Багратіон фейєрверкера, що стояв біля ящиків.

Він питав: "Чия рота?", а по суті він питав: "Чи, бува, не боїтесь ви тут?" І фейєрверкер зрозумів це.

— Капітана Тушина, ваше превосходительство,— виструнчившись, вигукнув веселим голосом рудий, з густим ластовинням на всьому обличчі, фейєрверкер.

— Так, так,— промовив Багратіон, щось міркуючи, і повз передки проїхав до крайньої гармати.

У той час, як він під'їжджав, з гармати цієї, оглушуючи його і почет, задзвенів постріл, і в диму, що раптом огорнув гармату, видно було артилеристів, які підхопили гармату і, квапливо напружуючись, накочували її на попереднє місце. Плечистий, величезний солдат 1-й номер з банником, широко розставивши ноги, відскочив до колеса. 2-й номер тремтячою рукою клав заряд у дуло. Невеличкий сутулуватий чоловік, офіцер Тушин, спіткнувшись на хобот, вибіг наперед, не помічаючи генерала і виглядаючи з-під маленької ручки.

— Ще дві лінії додай, якраз так буде,— крикнув він тоненьким голоском, якому він намагався надати бравості, що не пасувала до його постаті.— Друга,— пропищав він.— Трощи, Медведев!

Багратіон гукнув офіцера, і Тушин, боязким і незграбним рухом, зовсім не так, як салютують військові, а так, як благословляють