рячи одні й ті ж слова гостям,— "Charmé de vous voir"¹,— так само зустріли й Ростових з Перонською.

Дві дівчинки в білих платтях, з однаковими трояндами в чорному волоссі, однаково присіли, але мимохіть господиня зупинила свій погляд довше на тоненькій Наташі. Вона подивилась на неї і до неї самої особливо усміхнулася на додачу до своєї хазяйської усмішки. Дивлячись на неї, господиня, можливо, згадала і свої золоті неповоротні дівочі літа, і свій перший бал. Господар теж провів очима Наташу і спитав графа, котра його дочка.

— Charmante!²— сказав він, поцілувавши пучки своїх пальців.

У залі стояли гості і тиснулися біля вхідних дверей, чекаючи

государя. Графиня стала в перших рядах цього натовпу. Наташа чула і відчувала, що кілька чоловік спитали про неї і дивились на неї. Вона зрозуміла, що вона сподобалась тим, хто звернув на неї увагу, і це спостереження трохи заспокоїло її.

"Є такі ж, як і ми, є й гірші за нас",— подумала вона.

Перойська називала графині найвизначніших осіб, присутніх на балу.

— Ось це голландський посланник, бачите, сивий,— казала Перонська, показуючи на старенького зі срібною сивиною пишної кучерявої чуприни, оточеного дамами, яких він чимсь смішив.

— А ось вона, цариця Петербурга, графиня Безухова,— мовила Перонська, показуючи на Елен, яка входила.

— Яка гарна! Не поступиться й перед Марією Антонівною; дивіться, як коло неї упадають і молоді і старі. І гарна, і розумна... Кажуть, принц... до краю захоплений нею. А ось ці дві, хоч і негарні, але ще тісніше оточені.

Вона показала на даму з дуже негарною дочкою, які проходили через залу.

— Це мільйонерка-відданиця,— промовила Перонська.— А ось і женихи.

— Це брат Безухової — Анатоль Курагін,— сказала вона, показуючи на красеня-кавалергарда, що пройшов повз них, з високо піднятою головою, дивлячись кудись понад дамами.— Який гарний! правда ж? Кажуть, одружать його з цією багатою. І ваш-таки cousin, Друбецькой, теж дуже упадає. Кажуть, мільйони... Як же, це

¹  "Дуже, дуже раді вас бачити".

²  — Чудова!