Переглянути всі підручники
<< < 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 > >>

 

— Il faudra le lui dire tout de même...1 — говорили пани з почту. — Mais, messieurs...2— Становище було тим скрутніше, що імператор, обдумуючи свої плани великодушності, терпляче ходив туди й сюди перед планом, поглядаючи зрідка з-під руки вздовж дороги в Москву і весело й гордо всміхаючись.

— Mais c'est impossible...3— знизуючи плечима, говорили пани з почту, не наважуючись вимовити страшне слово, що було в усіх на думці: le ridicule...

Тимчасом імператор, втомившись від марного чекання і своїм акторським чуттям почуваючи, що велична хвилина, триваючи занадто довго, починає втрачати свою величність, дав рукою знак. Пролунав самотній постріл сигнальної гармати, і війська, які з різних боків облягли Москву, рушили в Москву, у Тверську, Калузьку і Дорогомиловську застави. Швидше і швидше, випереджаючи одні одних, швидким кроком і риссю, рухались війська, зникаючи у хмарах куряви, які самі ж здіймали, і сповнюючи повітря суцільним гудінням галасу.

Затягнений рухом військ, Наполеон доїхав з військами до Доро-гомиловської застави, але там знову зупинився і, злізши з коня, довго ходив біля Камер-колезького валу, чекаючи на депутацію.

XX

Москва тимчасом була пуста. В ній були ще люди, в ній залишалася ще п'ятдесята частина всього населення, але вона була пуста. Вона була пуста, як пустий буває домираючий без матки вулик.

У вулику без матки вже нема життя, але на перший погляд він здається таким самим живим, як і інші.

Так само весело в гарячому промінні полудневого сонця в'ються бджоли навколо вулика без матки, як і навколо інших живих вуликів; так само здалеку пахне від нього медом, так само влітають і вилітають з нього бджоли. Але досить придивитися до нього, щоб зрозуміти, що у вулику цьому вже нема життя. Не так, як у живих вуликах, літають бджоли, не той запах, не той звук вражають пасічника. На стукіт пасічника у стінку хворого вулика замість колишньої раптової, дружної відповіді, шипіння десятків тисяч бджіл, які грізно підбирають зад і бистрим биттям крил утворюють цей пові

 — Одначе, треба сказати йому...

 — Але ж, панове...

 — Але ж це неможливо.

 

Переглянути всі підручники
<< < 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 > >>
Hosted by uCoz