— Ліза,— сказав П'єр і говорив далі те, що цікавило його.— Микола каже, ми не повинні думати. Та я не можу. Не кажучи вже про те, що в Петербурзі я почував (я тобі можу сказати це), що без мене все це розпадалося, кожен тягнув у свій бік. Але мені вдалося всіх об'єднати, і потім моя думка така проста і ясна. Я ж не кажу, що ми повинні протидіяти тому-то й тому-то. Ми можемо помилятися. А я кажу: візьміться рука в руку ті, які люблять добро, і хай буде один прапор — діяльна чеснота. Князь Сергій гарний чоловік і розумний.

Наташа не мала б сумніву в тому, що П'єрова думка — велика думка, та одно бентежило її. Це те, що він — її чоловік. "Невже така важна й потрібна для суспільства людина — разом з тим мій чоловік? Чому це так трапилось?" їй хотілося висловити йому цей сумнів. "Хто і хто ті люди, які могли б вирішити, чи справді він такий уже розумніший за всіх?" — питала вона себе й перебирала у своїй уяві тих людей, яких дуже поважав П'єр. Нікого з усіх людей, судячи з того, як він розказував, П'єр так не поважав, як Платона Каратаева.

— Ти знаєш, про що я думаю? — сказала вона,— про Платона Каратаева. Як він? Підтримав би тепер тебе?

П'єра анітрохи не здивувало це запитання. Він зрозумів хід жінчиних думок.

— Платон Каратаєв? — сказав він і замислився, очевидно, щиро намагаючись уявити собі міркування Каратаєва в цьому питанні.— Він не зрозумів би, а втім, можливо, що й зрозумів би.

— Я страшенно люблю тебе! — раптом сказала Наташа.— Страшенно. Страшенної

— Ні, не підтримав би,— сказав П'єр, подумавши.— Що він схвалив би, це наше сімейне життя. Він так хотів бачити в усьому гожість, щастя, спокій, і я з гордістю показав би йому нас. От ти кажеш — розлука. А ти не повіриш, яке особливе почуття я до тебе маю після розлуки...

— До речі, ось іще...— почата була Наташа.

— Ні, не те. Я ніколи не перестаю тебе любити. І любити більше не можна; а це особливо... Авжеж...— Він не доказав, бо погляди їх, зустрівшись, доказали решту.

— Які дурниці,— раптом сказала Наташа,— медовий місяць і що саме щастя в перший час. Навпаки, тепер найкраще. Якби ти тільки не їздив. Пам'ятаєш, як ми сварилися? І завжди я була винна. Завжди я. І про що ми сварилися, я не пам'ятаю навіть.