— Тепер мені добре,— примовляла вона, і, попросивши починати, взялася до роботи.

Князь Іполит переніс її ридикюль, перейшов за нею і, близько присунувши до неї крісло, сів біля неї.

Le charmant Ні ppolyte¹ вражав своею незвичайною схожістю з сестрою-красунею і ще більш тим, що, незважаючи на схожість, він був напрочуд поганий з себе. Риси його обличчя були такі Ж) як у сестри, але в неї все осявала життєрадісна, самовдоволена, молода, незмінна усмішка і незвичайна, антична краса тіла; у брата, навпаки, те саме обличчя було затуманене ідіотизмом і незмінно виявляло самовпевнене невдоволення, а тіло було худорляве і кволе. Очі, ніс, рот — усе збиралося неначе в одну невиразну й нудну гримасу, а руки й ноги завжди набирали неприродного положення...

У цей час до вітальні ввійшла нова особа. Цією новою особою був молодий князь Андрій Волконський, чоловік маленької княгині. Князь Волконський був невеликий на зріст, дуже вродливий молодик з виразними й сухими рисами. Усе в його постаті, починаючи від втомленого, нудьгуючого погляду до повільного розміреного кроку, являло собою дуже різку протилежність з його маленькою жвавою дружиною. Всі присутні у вітальні йому, видно, не тільки були знайомі, але й уже так набридли, що й дивитись на них і слухати їх йому було дуже нудно. А з усіх облич, які йому надокучили, обличчя його гарненької дружини, здавалося, найбільше обридло йому. З гримасою, що псувала його гарне обличчя, він одвернувся від неї. Він поцілував у руку Анну Павлівну і примружено оглянув усе товариство.

— Vous vous enrôlez pour la guerre, mon prince?²— сказала Анна Павлівна.

— Le général Koutouzoff,— сказав Волконський, наголошуючи останній склад zoff, як француз,— a bien voulu de moi pour aide-de-camp..,³

— Et Lise, votre femme?⁴

— Вона поїде в село.

— Як вам не гріх забирати від нас вашу чарівну дружину?

¹  Милий їполит

²  — Ви збираєтесь на війну, князю?

³  — Генерал Кутузов хоче мене до себе ад'ютантом...

⁴  — А Ліза, ваша дружина?