— Я дуже здивувався, почувши про це, — сказав князь Андрій.

П'єр почервонів так само, як він червнів завжди при цьому,

і квапливо промовив:

— Я вам розкажу коли-небудь, як це все сталося. Але ви знаєте, що всьому цьому кінець і назавжди.

— Назавжди? — сказав князь Андрій.— Назавжди нічого не буває.

— Але ви знаєте, як це все кінчилося? Чули про дуель?

— Так, ти пройшов і через це.

— Одно, за що я хвалю Бога, це за те, що я не вбив цієї людини,— сказав П'єр.

— Чому ж? — сказав князь Андрій.— Убити кляту собаку навіть дуже добре.

— Ні, вбити людину недобре, несправедливо...

— Чому ж несправедливо? — повторив князь Андрій.— Що справедливо і несправедливо — про це не дано судити людям. Люди завжди помилялись і будуть помилятись, і найбільше в тому, що вони вважають справедливим і несправедливим.

— Несправедливе те, що є злом для іншої людини,— сказав П'єр, з задоволенням почуваючи, що вперше з часу його приїзду князь Андрій жвавішав і починав говорити і хотів висловити все те, що зробило його таким, яким він був тепер.

— А хто тобі сказав, що таке зло для іншої людини? — спитав він.

— Зло? Зло? — сказав П'єр.— Ми всі знаємо, що тане зло для себе.

— Так, ми знаємо, але те зло, яке я знаю для себе, я не можу зробити іншій людині,— дедалі жвавішаючи, казав князь. Андрій, очевидно, бажаючи висловити П'єру свій новий погляд на речі. Він говорив по-французькому.— Je пе connais dans-la vie que maux bien réels: c'est le remord et la maladie. Il n'est de bien que l'absence de ces maux¹. Жити для себе, уникаючи лише цих двох зол, ось уся моя мудрість тепер.

— А любов до ближнього, а самопожертва? — заговорив П'єр.— Ні, я з вами не можу погодитись! Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало. Я жив так, я жив для себе

¹  — Я знаю в житті лише два справжніх нещастя: муки совісті й недуга. І щастя є лише відсутність цих двох зол.