Тої ж миті в церкві пролунали гугняві співи перших священиків процесії, яка поверталась. Абат Ша-Бернар кілька разів гукнув Жульєна, але той не чув; нарешті священик підійшов і, взявши його за руку, вивів з-за колони, куди Жульєн сховався напівпритомний. Абат хотів відрекомендувати його єпископу.

— Вам погано, сину мій,— сказав абат, побачивши, що Жульєн пополотнів і ледве стоїть на ногах,— ви сьогодні надмірно працювали.

Абат підтримав його під руку.

— Ходімо, сядьте на оцей ослінчик кропильника, позад мене, я вас затулю.— Вони були тепер якраз біля головних дверей собору. — Заспокойтесь, у нас є ще хвилин з двадцять, поки з'явиться монсеньйор. Постарайтесь опанувати себе, а коли він проходитиме, я вас підведу — адже я здоровий і дужий, хоч і старий.

Проте, коли єпископ проходив, Жульєн так тремтів, що абат Ша відмовився від думки рекомендувати його.

— Ви не дуже сумуйте,— сказав він Жульєнові,— я ще знайду іншу нагоду.

Увечері абат Ша послав у каплицю семінарії десять фунтів свічок, заощаджених, як він казав, стараннями Жульєна: так швидко він їх гасив. Але це ніяк не схоже було на правду. Бідолашний хлопець сам зовсім згас і ні про що не міг думати з того часу, як побачив пані де Реналь.

XXIX. Перше підвищення

Він добре вивчив свою іґобу, добре знав свою округу і тепер збагатів.

"Попередник"

[Незабаром суворий абат Пірар підвищив Жульєна, призначивши репетитором з Нового і Старого Заповіту. На свій подив, Жульєн зауважив, що семінаристи тепер менше ненавидять його.]

Через кілька тижнів Жульєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. "Нарешті,— подумав він,— пані де Реналь згадала свою обіцянку". Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жульєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку отримуватиме таку саму суму.

"Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жульєн.— Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?"