но на кожному кроці! Через деякий час,— я тоді була у розпачі, шановний пан Шелан прийшов до мене. Він дуже довго й марно домагався, щоб я призналась йому. Нарешті він надумався повезти мене в ту саму церкву в Діжоні, де я брала перше причастя. Там він наважився першим заговорити зі мною...— Сльози перервали мову пані де Реналь.— Яка це була ганьба! Я призналась у всьому. Цей добрий священик був милосердний, він не накинувся на мене з обуренням, він журився разом зі мною. В той час я писала вам щодня, але не наважувалась посилати вам ці листи; я їх старанно ховала і, коли мені ставало надто тяжко, я зачинялась у себе в кімнаті і перечитувала їх. Кінець кінцем пан Шелан настояв на тому, щоб я їх віддала йому. Кілька листів, написаних трошки обачніше, було надіслано вам. Ви не відповіли мені.

— Ніколи, клянусь тобі, я не одержував від тебе в семінарії жодного листа.

— Боже праведний! Хто ж їх перехопив?

— Уяви собі, який я був нещасний! Поки я не побачив тебе в соборі, я не знав, чи ти ще жива.

— Господь зглянувся наді мною, дав мені зрозуміти, який гріх я вчинила перед ним, перед моїми дітьми, перед чоловіком,— продовжувала пані де Реналь.— Чоловік мій ніколи не любив мене так, як ви мене любили, думалося мені тоді...

Жульєн кинувся їй на груди, просто від надміру почуттів, не тямлячи себе. Але пані де Реналь відштовхнула його і продовжувала твердо:

— Мій шановний друг, пан Шелан, пояснив мені, що, одружившись з паном де Реналем, я зобов'язалась віддати йому всі свої почуття, навіть ті, яких я ще тоді не знала і яких ніколи не переживала до тієї фатальної зустрічі... Після того, як я пожертвувала листами, такими дорогими для мене, життя моє минало хоч не щасливо, але принаймні досить спокійно. Не порушуйте ж мого спокою; будьте мені другом... кращим моїм другом.

Жульєн вкривав її руки поцілунками; вона чула, що він все ще плаче.

— Не плачте, ви завдаєте мені болю... Розкажіть тепер, що ви робили.— Жульєн не міг говорити.— Я хочу знати, як ви жили в семінарії,— повторила вона,— а потім ви підете.

Не думаючи про те, що говорить, Жульєн розповідав про нескінченні інтриги і заздрощі, на які спочатку натрапив, потім про своє спокійніше життя після того, як його призначили репетитором.