— Я втягну драбину,— сказав Жульєн,— щоб вона не викрила нас, якщо хто-небудь із слуг прокинувся від шуму й обходить дім.

— Ні, ні, йдіть, ідіть, зовсім,— казала вона йому з щирим гнівом.— Мені однаково, що скажуть люди. Господь Бог бачить цю жахливу сцену, яку я мушу терпіти, і покарає мене за це. Ви підло користуєтесь почуттям, яке в мене колись було до вас, але якого вже немає. Чуєте, пане Жульєн?

Він втягав драбину дуже повільно, щоб не наробити шуму.

— А чоловік твій — у місті? — спитав він не для того, щоб її подражнити, а просто піддавшись давній звичці.

— Не говоріть зі мною так, благаю вас, а то я покличу чоловіка. Я вже й так тяжко завинила, що не вигнала вас, незважаючи ні на що. Мені просто шкода вас,— сказала вона, сподіваючись вразити цим його гордість, дуже чутливу, як вона знала.

Небажання пані де Реналь звертатись до нього на "ти", її жорстока рішучість остаточно порвати зв'язок, який єднав їх раніше і в який ще вірив Жульєн, довела до нестями любовну жагу, що палала в його серці.

— Як? Невже це можливо, що ви мене більше не любите! — мовив він щирим голосом, що наче йшов з глибини серця; важко було лишатись до нього байдужою.

Вона не відповіла, і Жульєн раптом гірко заплакав. Справді, в нього не було сил говорити.

— Значить, мене навіки забула єдина істота, що любила мене за все моє життя! Навіщо ж тоді жити?

Вся його мужність покинула його тепер, коли він переконався, що йому не загрожує небезпека зустрітися з чоловіком; все зникло з його серця, крім кохання.

Жульєн довго плакав у тиші. Потім узяв її руку, вона хотіла її вирвати, але після кількох майже конвульсивних рухів перестала пручатись. В кімнаті було зовсім темно; вони сиділи поруч на ліжку пані де Реналь.

"Як це не схоже на те, що було чотирнадцять місяців тому,— подумав Жульєн; і сльози його полилися з подвоєною силою.— Виходить, розлука й справді вбиває у людини всі почуття!"

— Скажіть, благаю вас, що з вами сталося? — спитав нарешті Жульєн, відчуваючи ніяковість від мовчання, голос його тремтів від сліз.

— Певна річ,— відповіла пані де Реналь сухо, і в голосі її Жульєнові почулось щось жорстоке й докірливе,— про моє падіння стало відомо всім у місті, коли ви поїхали. Ви поводились так необач-