Вона почувала огиду до безхарактерності, і саме де відштовхувало її від гарних юнаків, що упадали коло неї. Що більше й дотепніше вони висміювали все, що віддаляється від моди, або те, що невдало наслідує моду, то нижче падали в її очах.

"Вони хоробрі та й усе. І що то за хоробрість? — казала вона собі.— Витись на дуелі? Але дуель тепер не більше як церемонія. Все там відоме наперед, навіть те, що треба сказати, падаючи. Впавши на траву і притиснувши руку до серця, треба великодушно простити супротивникові й переказати кілька слів коханій, часто уявній або такій, що в день вашої смерті поїде на бал, щоб не збуджувати підозріння.

Не важко мчати назустріч небезпеці на чолі ескадрону, з блискучими шаблями наголо, але хто зумів зустріти небезпеку на самоті, несподівану, непередбачену, справді жорстоку небезпеку!"

"Ні,— сказала собі Матильда,— тільки при дворі Генріха III можна було зустріти людей шляхетного серця й походження. Ах, якби Жульєн ірав участь у боях при Жарнаку¹ або Монконтурі², я б не вагалась. В ті часи могутності й сили французи не були ляльками. День бою був для них днем, коли їм менш за все доводилось вагатись.

Життя їх не було, як та єгипетська мумія, оповите покровом, для всіх однаковим і незмінним. Так,— думала вона далі,— тоді потрібно було більше справжньої відваги, щоб вийти самому об одинадцятій годині ночі з палацу Суассон, де жила Катерина Медічі, ніж тепер для того, щоб поїхати в Алжир. Життя мужчини було сповнене випадковостей. Тепер цивілізація знищила все випадкове й несподіване. Якщо несподіване виявиться в думках, нема для нього досить дошкульних епіграм, якщо воно проявиться в дії, нема такої підлоти, на яку б не штовхнув нас страх. Ми виправдаємо всяку дурість, вчинену зі страху. Вік виродження й нудьги! Що сказав би Боніфацій де Лa-Моль, якби, підвівши з могили свою відтяту голову, він побачив у тисяча сімсот дев'яносто третьому році сімнадцять своїх нащадків, що, мов барани, дозволили себе схопити і через два дні поклали голову на плаху? Вони певні були, що загинуть, але захищатись, убити одного чи двох якобінців — вважали поганим тоном! О! в героїчну епоху Франції, у вік Боніфація де Ла-Моля, Жу-

¹  Жарнак — місто, біля якого в 1569р. Генріх III, тоді ще герцог Анжуйський, здобув перемогу над армією гугенотів.

²  Монконтур — село, біля якого Генріх III у тому ж році розбив військо адмірала де Коліньї.