персонажі, йому — безмежні лабіринти казок і вигадок, йому — всі квітки, йому — всі колючки; він ... проникає в глибину всіх сердець, переживає всі пристрасті, осягає всі інтереси. Душа художника прагне до світу і відображає його". Своїм завданням письменники -реалісти вважали не тільки дослідження рушійних сил дійсності, багатоаспектне зображення "життєвої прози" в усій її фактографічній точності. Особистість людини, її психологія, ідеї, устремління досліджуються не менш скрупульозно. Письменник показує не лише наслідок — вчинки героя, але виявляє ланцюг причин, що призвели його до цих вчинків.

Франція. Показати історію суспільних звичаїв у цілому, тобто осмислити закони суспільного розвитку й утвердити свій моральний ідеал, — таке нелегке завдання поставили перед собою видатні французькі прозаїки XIX ст. Правду нового мистецтва, правду історії, відображеної в долі особистості, в її духовному світі та пристрастях шукає Стендаль спільно зі своїм героєм Жульеном Сорелем ("Червоне і чорне"). Разом із О. де Бальзаком у літературу, як і в мистецтво загалом, прийшла велика істина: "Все перебуває у зв'язку зі всім". Саме це відкриття послужило основою його "Людської комедії", як назвав письменник свій грандіозний задум (за аналогією з "Божественною комедією" Данте), куди увійшли великі цикли романів. Створений багатою уявою Бальзака світ жив, народжувався і вмирав, створюючи дивовижний калейдоскоп реальної психології цілого суспільства.

Масштабність і широту французької соціально-психологічної прози потверджує і творчість Проспера Меріме (1803-1870). У 1829 році з'являється його роман у формі сюжетно пов'язаних між собою новел — "Хроніка часів Карла IX". До подій середньовічної історії Франції, пов'язаних з боротьбою двох таборів — протестантів і католиків, кульмінаційним моментом якої стала Варфоломіївська ніч, автор звертається не задля пошуків героїчних характерів у минулому, а для того, щоб поглянути на минуле та зіставити його з теперішнім, розвіявши ілюзії про те, що у давнину панував лише дух лицарства. Суворою правдою життя та, водночас, точно підібраними колізіями в долях героїв привертають увагу лаконічні, глибоко психологічні новели Меріме, що увійшли в збірки "Мозаїка" і "Повісті та новели".

На 50-70-і роки припадає розквіт творчості Гюстава Флобера (1821-1880). У цей час з'являються всесвітньо відомі твори письменника "Лексикон прописних істин" (1853), "Пані Боварі" (1856), "Саламбо" (1862), "Виховання почуттів" (1869). Особливою рисою