лон, надзвичайно старанно виточених з каменю. Йому здавалося, що він в Англії.

Але незабаром його увагу привернуло півтора десятка привабливих жінок, що розташувались у трьох ложах, якраз навпроти лави підсудного, над місцями для суддів і присяжних. Обернувшись у бік публіки, він побачив, що галерея над амфітеатром була повна жінок,— переважно молодих; вони здавалися йому вродливими. Очі їхні блищали, в них відбивалось палке співчуття. Решту залу заповнила величезна юрба, народ ломиться в двері, і вартові не могли втихомирити натовп. Коли всі ці очі, що жадібно шукали Жульєна, нарешті побачили, як він сідає на місце на відведеному для підсудних невеликому підвищенні, по залу пробіг гомін подиву й співчуття.

Того дня Жульєнові не можна було дати й двадцяти років; він був одягнений дуже просто, але з бездоганним смаком; його волосся й чоло були просто чарівні; Матильда сама подбала сьогодні про його туалет. Обличчя Жульєна вражало надзвичайною блідістю. Ледве він сів на лаву, як почув з усіх сторін: "Боже! Який він юний! Та це ж дитина... Він ще вродливіший, ніж на портреті".

— Підсудний,— сказав йому жандарм, що сидів праворуч від нього,— бачите отих шістьох дам, що сидять на балконі? — І жандарм показав йому на невеличку ложу, що виступала над місцями для присяжних.— Це дружина префекта,— провадив далі жандарм,— біля неї — пані маркіза де N..., вона вам дуже співчуває, я сам чув, як вона розмовляла зі слідчим. Далі — пані Дервіль.

— Пані Дервіль! — скрикнув Жульєн, спалахнувши по саме волосся.

"Як тільки закінчиться суд, вона напише пані де Реналь",— подумав він, не знаючи, що пані де Реналь приїхала в Безансон.

Почався допит свідків. Він тривав кілька годин. При перших слс лах обвинувальної промови прокурора дві з тих дам, що сиділи в маленькій ложі навпроти Жульєна, розплакались.

"Пані Дервіль не така, вона не розчулиться",— подумав Жульєн. Проте він помітив, що обличчя у неї палає.

Прокурор з пафосом, поганою французькою мовою розводився про варварство вчиненого злочину. Жульєн помітив, що сусідки пані Дервіль слухали його дуже незадоволено.

Деякі з присяжних, мабуть, їхні знайомі, щось їм казали, очевидно заспокоюючи їх. "Це все-таки добра ознака",— подумав Жульєн.

Доти він почував лише безмежне презирство до всіх цих людей, що зібрались тут на суді.