урочисто її театрально виступав попереду, за ним ішли всі інші присяжні. Він відкашлявся і проголосив, що присяжні, по правді і совісті, ухвалили одностайно вирішення, що Жульєн Сорель винен у вбивстві з наперед обдуманим наміром. Це вирішення тягло за собою смертну кару, і вирок був негайно оголошений. Жульєн глянув на свій годинник і згадав пана де Лавалетта. Було чверть на третю. "Сьогодні п'ятниця,— подумав він.— Так, але для Вально, що засудив мене до страти, це щасливий день... Мене занадто добре стережуть, і Матильда не зможе врятувати мене так, як це зробила пані де Лавалетт. Отже, через три дні, о цій самій годині, я матиму точні відомості про велике може бути¹.

В цю хвилину він почув голосний зойк, і це повернуло його до дійсності. Жінки навколо нього ридали; він бачив, що всі повернулись лицем до невеличкої ніші в капітелі готичного пілястра. Пізніше він дізнався, що там ховалась Матильда. Крик не повторювався, і всі знов обернулись до Жульєна, якого жандарми намагались провести крізь юрбу.

"Постараємось не дати приводу глузувати цьому негідникові Вально,— подумав Жульєн.— 3 яким удавано зажуреним виразом виголосив він рішення, що веде за собою смертну кару! Тоді як навіть у цього бідолахи, голови суду — а він суддею, мабуть, не один рік! — сльози були на очах, коли він оголошував вирок. Яка радість для Вально — помститись за наше давнє суперництво через пані де Реналь!.. Значить, я її більше не побачу! Кінець усьому... Останнє прощання вже неможливе для нас, я це почуваю. Великим щастям було б для мене висловити їй, який огидний мені мій злочин! Сказати тільки одне: я засуджений справедливо".

XLII-XLV

[Після винесення вироку до Жульєна Сореля приходить душевний спокій, ясність думки і знову повертається пані де Реналь. Кохання Матильди видається йому тепер надто розсудливим і саме з пані де Реналь, яка пробачила його, він хоче побути в останні години. Вона "не робила замаху на своє життя, але через три дні після страти Жульєна вона померла, обнімаючи своїх дітей".]

Переклад з французької Є. Старинкевич

¹  Стендаль має на увазі фразу, нібито вимовлену письменником Рабле перед смертю — "Я йду по велике може бути".