[Як було домовлено, Раскольников прийшов у поліційний відділок

на розмову зі слідчим Порфирієм Петровичем. Під час бесіди Роді-

он зрозумів, що слідчий серйозно підозрює його, хоча жодних доказів нього немае.]

ЧАСТИНА П'ЯТА I—III

[Після похорону Мармеладова Раскольников пішов на квартиру до Соні.]

IV

Раскольников був діяльним і наполегливим адвокатом Соні проти Лужина, незважаючи на те, що сам носив стільки власного жаху і страждання в душі. Але, вистраждавши стільки вранці, він мовби радий був нагоді забути хоч на час власні переживання, які вже ставали нестерпними, не кажучи вже про те, скільки особистого і сердечного було в прагненні його заступитись за Соню. Крім того, у нього не йшла з думки і часом страшенно тривожила його наступна зустріч з Сонею: він повинен був відкрити їй, хто вбив Лизавету, і передчував, яка це буде страшна для нього мука, і наче відмахувався від неї...

Щоб уже не розмірковувати й не мучитись, він швидко відчинив двері і з порога глянув на Соню. Вона сиділа, спершись ліктями на столик і закривши обличчя руками, але, побачивши Раскольникова, одразу ж підвелася і пішла йому назустріч, наче чекала його.

— Що було б зі мною, коли б не ви! — швидко промовила вона, зустрівшись з ним серед кімнати. Очевидно, їй тільки це й хотілося якнайшвидше сказати йому. Для того й чекала.

Раскольников пройшов до стола і сів на стілець, з якого вона тільки що встала. Вона стала перед ним за два кроки, точнісінько як і вчора.

— Що, Соню? — сказав він і раптом відчув, що голос його дрижить,— адже ж вся справа спиралася на "громадський стан і зв'язані з ним звички". Зрозуміли ви це?

Страждання відбилось на обличчі її.

— Тільки не говоріть зі мною, як вчора! — перебила вона його.— Будь ласка, не починайте. І так досить муки...