За висловом Бальзака, Стендаль поривається до драми й створює її одним словом, однією думкою.

Сюжет і образ головного героя "Червоного і чорного" запозичені автором з живої дійсності. У 1827 р. паризька "Газет де трібюн" опублікувала смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем в домі провінційного дворянина і вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаря. Не задовольняючись судовими звітами преси, Стендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав канву трагічної біографії молодого плебея для свого першого великого прозового твору.

Стендаль чудово розумів необмежені художні можливості життєвих фактів. "Правда, гірка правда" відтворена тут з дійсно науковим розумінням історичного процесу і водночас з такою "енергією художньої прози", що роман і сьогодні вражає читача страшним у своїй цілковитій об'єктивності показом соціальної кривди, наруги нікчемства над талантом.

У докладному описі місця дії, побутового тла, що становить задній план роману, у портретах персонажів немає й тіні гротеску, гіперболізації або метафоричності. Весь роман, а надто його перші сторінки, подекуди викликають у пам'яті епічну манеру соціально-побутової прози XVIII ст. Тиша провінційного буття невеликого міста, дрібні чвари господарів Вер'єра — дворян та промисловців, суперечки вищого й нижчого духівництва. Навіть вихід головного героя на авансцену цієї здавалося б тривіальної повісті зумовлено ультрапрозаїчними причинами. Жульєн опинився в домі пана де Реналя, де зав'язуються перший і останній вузли його трагічної долі, лише тому, що найбільшому багатієві і мерові міста забаглося довести свою вищість над іншим товстосумом — директором притулку для бідних, що обкрадав своїх підопічних. Учитель в домі Реналя — це шикарніше, ніж нова упряжка коней або зграя хортів, що ними пишався Вально.

Точно окреслений час дії роману (1826—1830), історичні екскур-си-вставки, що мали характеризувати післянаполеонівську атмосферу Франції, ціла низка історичних персонажів, виведених часом під власними іменами, використання документальних фактів з практики боротьби тогочасних політичних партій і т. ін.— усе це має ще вигляд наслідування художньої манери надзвичайно популярного тоді автора "Уеверлі".