розпочатого в 1829 році. Найвідомішою з новел письменника, що входить у збірку "Італійські хроніки", є "Ваніна Ваніні".

У 1830 році Стендаль завершив працю над одним із своїх найві-доміших романів — "Червоне та чорне". Поштовхом до його написання стала реальна подія: вбивство молодим честолюбцем своєї коханої. Під пером майстра окрема людська доля синтезувалася у трагедію століття, символом якої є образ талановитого плебея Жульена Сореля. Долю молодої людини — свого сучасника письменник продовжує розвивати в наступних романах — "Люсьєн Левен" (1834), "Пермський монастир" (1839), автобіографічних творах — "Спогади егоїста" (1832), "Життя Анрі Брюлара" (1836).

Між Римом і Парижем. 25 вересня 1830 року Стендаль отримав офіційного листа про призначення його французьким консулом у Трієсті, області, яка належала Австрії, і незабаром виїхав до місця призначення. Проте служити йому довелося в Чівіта-Векк'ю, маленькому порту поблизу Рима. Чотири роки письменник виконував консульські обов'язки в цьому містечку, зрідка приїжджаючи у Францію. "Єдине, про що я шкодую,— писав він у 1835 році в своїй біографії,— це про життя в Парижі, але я втомився б від Парижа в 1836 році, як втомився від моєї самотності серед дикунів Чівіта-Векк'ю". Життя письменника обірвав апоплексичний удар на паризькому бульварі 23 березня 1842 року.

"Червоне і чорне"

Роман "Червоне і чорне", що мав підзаголовок "Хроніка XIX ст.", був написаний в основному до Липневої революції й змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Публікація твору затрималася у зв'язку з від'їздом автора до Трієста. Заздалегідь обміркована сюжетна структура й соціально-історична концепція твору, духовний світ героя,— все це вимагало від письменника замкнути дію роману в межах правління останнього з королів дворянсько-клерикальної Франції Карла X (Стендаль сам це підкреслював у зверненні "До читачів").

"Червоне і чорне" — це роман-підсумок, синтез ідейно-політичних, філософсько-історичних, психоаналітичних та естетичних роздумів письменника, його перше бездоганно повне в думках та їх художньому втіленні творче кредо. Тут уперше був вироблений той неповторний стиль — вогненні спалахи почуттів, бурхлива динаміка подій, вилиті в стриману, небагатослівну форму,— про який творець "Людської комедії" написав: "полум'я, заховане в кремені".