— Не розумію,— говорив він нам, знизуючи плечима,— не розумію, як ви терпите цього фіскала¹, цю огидну морду. Ех, панове, як ви можете тут жити ! Атмосфера у вас задушлива, погана. Хіба ви педагоги, вчителі? Ви чинодрали, у вас не храм науки, а управа благочинія, і кислятиною смердить, як у поліцейській будці. Ні, братці, поживу з вами ще трохи і поїду до себе на хутір, і буду там раків ловити і хохлят учити. Поїду, а ви залишайтеся тут із своїм Іудою, нехай він лопне.

Або він реготав, реготав до сліз, то басом, то тонким писклявим голосом, і запитував мене, розводячи руками:

— Шо він у мене сидить? Шо йому потрібно? Сидить і дивиться.

Він навіть прізвисько дав Бєлікову "глитай або ж павук". І, зрозуміло, ми уникали говорити з ним про те, що сестра його Варенька збирається за "або ж павука". І, коли одного разу директорша натякнула йому, що добре було б віддати його сестру за таку поважну, всіма шановану людину, як Бєліков, то він насупився і пробурчав:

— Не моє це діло. Хай вона виходить хоч за гадюку, а я не люблю до чужих справ втручатися.

Тепер слухайте, що ж далі. Якийсь пустун намалював карикатуру: іде Бєліков у калошах, у підсучених штанах, під парасолькою, і з ним під руку Варенька; внизу підпис: "закоханий антропос". Вираз схоплено, розумієте, на диво. Художник, певне, попрацював не одну ніч, бо всі вчителі чоловічої і жіночої гімназій, вчителі семінарії, чиновники,— всі одержали по екземпляру. Одержав і Бєліков. Карикатура справила на нього дуже тяжке враженая.

Виходимо ми разом з дому,— це було якраз першого травня, неділя, і ми всі, вчителі і гімназисти, умовилися зібратися біля гімназії і потім разом іти пішки за місто в гай,— виходимо ми, а він зелений, темніший від хмари.

— Які є нехороші, злі люди! — сказав він, і губи в нього затремтіли.

Мені навіть жаль його стало. Йдемо і раптом, можете собі уявити, мчить на велосипеді Коваленко, а за ним Варенька, теж не. велосипеді, червона, заморена, але весела, радісна.

— А ми,— кричить вона,— вперед їдемо! Вже ж така хороша погода, така хороша, що просто страх!

¹ вець, що наглядав за діяльністю адміністративних установ і осіб з метою виявлення порушень законів та інтересів державної скарбниці — фіску; у переносному значенні — донощик, наклепник.