— Ваше ім'я?

— Жульєн Сорель.

— Ви дуже спізнились,— сказав той, знов уп'явшись у нього своїми грізними очима.

"Треба бути мужнім,— сказав сам собі наш герой,— і особливо приховати те, що я почуваю (його страшенно нудило). Якщо зі мною щось трапиться, вони бозна-що про мене подумають". Нарешті чоловік перестав писати і, скоса глянувши на Жульєна, спитав:

— Ви можете відповідати на мої запитання?

— Так, пане,— сказав Жульєн слабким голосом.

— А! Це добре.

Чорний чоловік підвівся і, висунувши скрипучу шухляду свого ялинового стола, почав нетерпляче шукати в ній якогось листа. Знайшовши його, він неквапливо сів і, знов глянувши на Жульєна так, наче хотів відібрати в нього рештки життя, сказав:

— Мені рекомендує вас пан Шелан; де був найкращий кюре в єпархії, доброчесна людина, яких мало, і мій друг ось уже тридцять років.

— Отже, я маю честь говорити з паном Піраром,— сказав Жульєн завмираючим голосом.

— Очевидно,— відказав ректор семінарії, сердито на нього глянувши.

Очиці його заблищали ще дужче, і куточки рота мимоволі сіпнулись. Це було дуже схоже на пащу тигра, що наперед смакує насолоду пожерти свою здобич.

— Лист пана Шелана короткий,— сказав він, ніби розмовляючи сам з собою.— Intelligent pauca¹. В наші часи чим коротше писати, тим краще!

Він прочитав уголос:

— "Посилаю до вас Жульєна Сореля з нашої парафії, якого я хрестив майже двадцять років тому. Він син заможного тесляра, але той нічого йому не дає. З Жульєна вийде чудовий працівник у Господньому винограднику. Пам'ять і кмітливість — все в нього є, є й розуміння. Але чи тривале його покликання? Чи щире воно?"

— Щире? — здивовано повторив абат Пірар, глянувши на Жульєна; але тепер погляд його вже не був до такої міри позбавлений людяності.— Щире? — повторив він тихіше й заходився читати далі.

¹  Тому, хто розуміє, треба небагато (лат.).