за доби імперії військовим чиновником, сподівався, що син буде юристом. Проте у 1819 р. молодий Бальзак вирішив протягом року випробувати свої сили на літературній ниві. Залишивши сім'ю, яка на той час проживала у Вільпарізі, він вирушає до Парижа.

Письменницькі амбіції молодого провінціала після кількох місяців каторжної праці реалізувалися в історичній трагедії "Кромвель", прослухавши яку давній друг сім'ї, викладач ліцею, порадив авторові назавжди полишити думку про літературу. Щоб вижити, Бальзак пише авантюрний роман "Спадкоємниця Бірага", а потім ще низку творів такого самого ґатунку — про загадкових мешканців старих замків, про любовні страждання і незвичайні пригоди. Згодом Бальзак вважатиме ці романи не вартими уваги. Перше визнання Бальзак здобув, опублікувавши історичний роман "Шуани" (1829), яким завершується період його ранньої творчості.

Етап творчої зрілості письменника пов'язаний з атмосферою Липневої революції. Людські типи, народжені цим буремним часом, фігурують у першому циклі його повістей та оповідань, об'єднаних під назвою "Сцени приватного життя" (1830). Ще більше зміцнив авторитет Бальзака роман "Шагренева шкіра", який побачив світ у 1831 р.

Життєвими дорогами України. У 1830 р. Бальзак працює кореспондентом і співредактором сатиричної газети "Карикатура". За два роки активного співробітництва у газеті він проявив себе як блискучий майстер нарису.

Схиляючись перед видатними чеснотами дворянства минулих часів, письменник завжди мріяв поєднати свою долю з багатою жінкою шляхетного походження. Його обраницею стала польська аристократка Евеліна Ганська, маєток якої знаходився в Україні (с. Вер-хівня Житомирської області). Починаючи з 1833 р. Бальзак листувався з нею, двічі протягом тривалого часу гостював у маєтку. Тут він працював у 1847 р. над драмою "Мачуха" і повістю "Втаємничений", писав подорожні нотатки "Листи з Києва".

"Людська комедія". Уже на початку творчого шляху Бальзак встановлює зв'язок між окремими своїми творами, об'єднавши їх у цикли: "Сцени приватного життя", "Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя". Ці три цикли склали 12-томні "Етюди про звичаї", до яких увійшли 72 твори, зокрема "Гобсек" (1830), "Ежені Гранде" (1833), "Батько Горіо" (1834), "Втрачені ілюзії" (1837 — 1843).