сек". Він сидів у кріслі, нерухомий, мов статуя, втупившись поглядом у камін з таким виразом, ніби перечитував свої боргові розписки та векселі. Закіптюжена лампа на облупленій підставці, що колись була зеленою, відкидала на його обличчя світло, в якому воно здавалося ще блідішим. Він мовчки подивився на мене й показав рукою на стілець.

"Про що думає це створіння? — запитував я себе. — Чи знає воно, що у світі є Бог, почуття, жінки, щастя?"

І мені навіть стало шкода його, наче важкохворого. Хоча я добре розумів: якщо в нього мільйон у банку, то подумки він міг володіти усіма тими країнами, які він об'їхав, обнишпорив, зважив, оцінив, пограбував. "Добрий вечір, татусю Гобсек", — привітався я. Він обернув голову, і його густі чорні брови ледь зсунулися — цей характерний для нього порух був рівнозначний веселій усмішці південця.

"Ви чомусь похмурі сьогодні, як у той день, коли довідалися про банкрутство книгаря, чиєю спритністю ви так захоплювалися, хоч і стали його жертвою". "Жертвою?" — здивовано перепитав він. "А пам'ятаєте, як він склав з вами мирову угоду й, платячи за вашими борговими розписками, підсунув вам векселі фірми, яка зазнала краху? А коли справи тієї фірми пішли вгору, він домігся знижки, передбаченої умовами угоди?"

"Він хитро повів справу,— відповів Гобсек.— Але потім я його таки придушив".

"Ви, мабуть, готуєтеся подати на оплату якісь векселі? Адже сьогодні, здається, тридцяте".

Уперше я заговорив з ним про гроші. Він поглянув на мене і якось насмішкувато ворухнув бровами. Потім своїм тоненьким голоском, схожим на звук флейти, коли в неї забувають вставити мундштук, пропищав:

"Я сьогодні розважаюся".

"То ви іноді й розважаєтесь?"

"А ви гадаєте, тільки той поет, хто друкує вірші?" — мовив він, знизавши плечима і кинувши на мене зневажливий погляд.

"Поезія? В такій голові?" — здивувався я, бо ще не знав тоді нічого про його життя.

"А кому життя може принести стільки радості, як мені? — сказав він, і очі його спалахнули. — Ви молодий, кров у вас нуртує, ви дивитесь на полум'я в каміні й бачите жіночі личка, а я там бачу одне вугілля. Ви всьому вірите, а я не вірю нічому. Що ж, тіштеся