сель на таку ж суму, підписаний Фанні Мальво, дисконтував у мене торговець полотном, чиє підприємство, либонь, на межі краху. Бо жодна людина, яка має бодай маленький кредит у банку, ніколи не прийде в мою крамничку: перший же її крок від дверей до мого письмового столу означає розпач, неминуче банкрутство і марні спроби одержати позику деінде. Отож мені доводиться мати справу тільки із зацькованими оленями, за якими женеться зграя кредиторів. Графиня живе на вулиці Гельдерській, а Фанні Мальво — на вулиці Монмартр. Скільки припущень робив я, виходячи сьогодні вранці з дому! Якщо ці жінки не мають чим заплатити, вони, звичайно, приймуть мене ласкавіше, аніж батька рідного. А як графиня кривлятиметься, яку ламатиме комедію через цю тисячу франків! Приязно так на мене подивиться, заговорить ніжним голоском, яким туркоче з красенем, на чиє ім'я виданий вексель, улещуватиме мене ласкавими словами, може, навіть, благатиме, а я..."

Тут старий подивився на мене — в його погляді була холодна незворушність. "А я невблаганний! — сказав він.— Я приходжу, як привид помсти, як докір сумління. Ну, гаразд. Облишмо здогади. Приходжу".

"Графиня ще в постелі", — каже мені покоївка.

"А коли її можна бачити?"

"Не раніше полудня".

"Вона хвора?"

"Ні, добродію. Але вона повернулася з балу о третій ранку".

"Перекажіть їй, що приходив Гобсек. Ополудні я ще навідаюся".

І я пішов собі, залишивши брудні сліди на килимі, постеленому на сходах. Я люблю бруднити підошвами чобіт килими в оселях багатіїв — не з дріб'язкового самолюбства, а щоб дати їм відчути пазуристу лапу Невідворотності. Приходжу на вулицю Монмартр, заходжу в непоказний будинок, штовхаю стару хвіртку у воротах і бачу похмурий двір, куди ніколи не заглядає сонце. В комірчині воротарки темно, віконце схоже на засмальцьований рукав заношеного пальта — масне, брудне, потріскане.

"Панна Фанні Мальво вдома?"

"Вона вийшла. Але якщо ви принесли для оплати вексель, то вона залишила для вас гроші" — "Я зайду ще", — відповідаю.

Коли я довідався, що гроші залишено воротарці, мені закортіло подивитися на боржницю; я чомусь уявляв її собі гарненькою дівчинкою. Ранок я провів на бульварі, роздивлявся гравюри, виставлені