вувати векселів. Тисяча сімсот шістдесят третього року, в Понді-шері, я пожалів одну жінку, і вона обвела мене круг пальця. Так мені було й треба, навіщо я їй повірив?

"Вам чого треба, добродію?" — запитав мене граф.

І я побачив, що жінка затремтіла з голови до ніг, а її біла атласна шия вкрилася дрібненькими пухирцями — гусячою шкірою, як ми кажемо. В душі я засміявся, хоча жоден м'яз у мене на обличчі не здригнувся.

"Це один з моїх постачальників", — сказала вона.

Граф повернувся до мене спиною, а я витяг із кишені ріжок згорнутого векселя. Побачивши цей невблаганний жест, жінка підійшла до мене й тицьнула мені в руку діамант.

"Візьміть і йдіть звідси", — сказала вона.

В обмін на діамант я віддав їй вексель і, вклонившись, вийшов. Діамант я оцінив не менш як у тисячу двісті франків. На подвір'ї я побачив цілий натовп челяді — одні чистили собі лівреї, другі — ваксували чоботи, треті — мили розкішні карети. "Ось що приводить цих людей до мене, — подумав я. — Ось що змушує їх у пристойний спосіб красти мільйони, зраджувати свою батьківщину. Щоб не брьохати по багнюці пішки, великий пан або той, хто його мавпує, ладен з головою пірнути в іншу багнюку". В цю мить ворота розчинились і пропустили екіпаж молодика, який дисконтував у мене вексель.

"Ласкавий пане, — звернувся я до нього, коли він вийшов, — ось двісті франків, передайте їх, будь ласка, графині й скажіть їй, що я згоден потримати в себе заставу, яку вона мені сьогодні дала, але не більше тижня".

Світський хлюст узяв двісті франків і глузливо посміхнувся, наче хотів сказати: "Ага! Заплатила! От і чудово!"

І на його обличчі я прочитав усе майбутнє графині. Цей білявий красень, цей холодний, бездушний картяр і сам розориться і розорить графиню, розорить її чоловіка, розорить дітей, проциндрить їхню спадщину, та й у багатьох інших салонах учинить розгром страшніший, ніж артилерійська батарея у ворожому полку.

Потім я подався на вулицю Монмартр, до Фанні Мальво. Вузькими крутими сходами я піднявся на шостий поверх, і мене впустили у квартирку з двох кімнат, де все блищало чистотою, як нова монета. Я не помітив жодної порошинки на меблях у першій кімнаті, де мене прийняла мадемуазель Фанні, молода дівчина, вдягне-