— Нічого страшного, мій любий, — відказала Луїза. — мені, нічого не трапилось. Вона просто виснажилась, але це проти того, що було мені після Джорджа і Фредеріка. Треба ти зусилля, оце й все. О, якби люба Фанні була така, як Домбії ж, гадаю, вона зробить його. Я навіть не маю сумніву. Вона знає; так треба, що це її обов'язок, і неодмінно зробить. Полю, любий слабка і дурна й через те так тремчу і трушуся, але мені аж в паморочиться і я мушу попросити в тебе келишок вина й шмат он того пирога. Коли я вийшла від любої Фанні й отого чарівно пискляти, на сходах мені здавалося, що я впаду і вивалюсь у

Її просторікування перебив обережний стукіт у двері.

— Місіс Чік! — озвався за дверима дуже лагідний жіночий лос. — Як ви там, рідна моя?

— Полю, любий, — шепнула Луїза, підводячись, — це міс Toute. Сама доброта! Без неї я б нізащо не зважилась вийти з дому. Ще, Токс, це мій брат, містер Домбі. Знайомся, Полю, — моя найближча подруга міс Токс.

Дама, яку так дивно представили, була довга, худа і така блякла, неначе всі фарби, призначені їй зроду, робилися, як кажуть текстильники, з нетривких барвників, і з часом потроху змилися. А поза цим її можна було б назвати взірцем зичливості і люб'язності. Від багаторічної звички з незмінним захватом вислухати все, що при ній говорилось, і дивитися на бесідників так, ніби вона зобов'язувалася перенести їх образи в свою душу і вже не розлучатися з ними до самої смерті, в міс Токс перехнябилась голова, її руки, ніби виказуючи мимовільний захват, раз по раз судомно підносились, очі — з тієї ж причини — підкочувались угору. Вона мала найніжніший у світі голос, а на самісінькій середині її воістину орлиного носа, немов камінь, що завершує арку, сиділа невеличка ґуля, від якої ніс круто, ніби кажучи, що назад уже не повернеться, повертав униз до обличчя.

Одежа міс Токс, щоправда, цілком добротна й чепурна, виказувала деякий несмак і нестатки. Свої капелюшки та чепчики вона завжди прикрашала якимись чудернацькими бур'янчиками. Подеколи в її волоссі можна було побачити дивовижні травини, а цікаві догледіли б, що в її комірцях, рукавчиках, брижах, зав'язках та інших інтимних дрібницях — тобто, в усьому, що має два краї, які треба з'єднати, краї ті ніколи не жили в злагоді, а неодмінно налізали й наскакували один на одного. Були в неї й зимові хутряні