Соня злякано кинулась до дверей. Білява фізіономія пана Лебезятникова зазирнула в кімнату.

V

[Лебезятников прийшов до Соні зі страшною новиною: Катерина Іванівна збожеволіла. Всі одразу ж подалися до її помешкання.)

— Соню, Соню! — проказала вона лагідно й ласкаво, мовби здивувавшись, що бачить її перед собою,— Соню, люба, і ти тут?

Її знову підвели.

— Годі!.. Пора!.. Прощай, сіромо!.. Заїздили шкапу!.. Підірва-а-лась! — крикнула вона несамовито й злісно і впала головою на подушку.

Вона знову знепритомніла, але це останнє забуття тривало недовго. Блідо-жовте, зсохле обличчя її закинулося назад, рот розкрився, ноги судомно простяглися. Вона глибоко-глибоко зітхнула і вмерла.

Соня впала на її труп, обхопила її руками і так і завмерла, притулившись головою до зсохлих грудей небіжчиці. Поленька припала до ніг матері і цілувала їх, ридма ридаючи. Коля і Леня, ще не збагнувши, що сталося, але передчуваючи щось дуже страшне, схопили одне одного обома руками за плічка і, втупившись одне в одного, зненацька водночас, разом розкрили роти і почали голосити...

Раскольников одійшов до вікна. До нього підскочив Лебезятников.

— Померла! — сказав Лебезятников.

— Родіоне Романовичу, маю сказати вам два найпотрібиіші слова,— підійшов Свидригайлов. Лебезятников зараз же поступився місцем і делікатно стушувався. Свидригайлов повів здивованого Раскольникова ще далі в куток.

— Весь цей клопіт, тобто похорон та інше, я беру на себе. Знаєте, були б гроші, а я ж вам казав, що в мене є зайві. Цих двох пташенят і цю Поленьку я віддам в які-небудь сирітські заклади, які кращі, і покладу на кожного, до повноліття, по тисячі п'ятсот карбованців капіталу, щоб уже зовсім Софія Семенівна була спокійна. Та і її з багна витягну, бо хороша дівчина, правда ж? Ну, отож і перекажіть Євдокії Романівні, що її десять тисяч я отак використав.

— З якої ж це причини ви так розблагодіялися? — спитав Раскольников.

— Е-ех! який недовірливий! — засміявся Свидригайлов. — Адже я сказав, що ці гроші в мене зайві. Ну, а просто так, з людяності, не припускаєте, га? Адже ж не "воша" була вона (він кивнув у той