— Дайте, я подивлюся на вас іще... Подивлюся ще раз. Ось так.

Вона не плакала, але була сумна, наче хвора, і обличчя в неї

дрижало.

— Я буду про вас думати... згадувати,— говорила вона.— Господь з вами, залишайтесь. Не згадуйте лихом. Ми назавжди прощаємося, це так треба, бо не слід би було зовсім зустрічатися. Ну, Господь з вами.

Поїзд відійшов швидко, його вогні скоро зникли, і через хвилину вже не було чути шуму, наче все змовилося навмисне, щоб припинити якнайшвидше це солодке забуття, це безумство. І, зоставшись сам один на платформі та дивлячись у темну далечінь, Гуров слухав сюрчання коників і гудіння телеграфних дротів з таким почуттям, начебто щойно проснувся. І він думав про те, що ось у його житті була ще одна пригода або подія, і це теж уже скінчилось, і залишився тепер спогад... Він був зворушений, сумний і почував легке каяття; адже ця молода жінка, з якою він більше вже ніколи не побачиться, не була з ним щаслива; він був привітний з нею і щирий, але все ж у поводженні з нею, в його тоні й пестощах пробігала тінню легка насмішка, грубувата гордовитість щасливого мужчини, який до того ж майже вдвоє старший за неї. Весь час вона називала його добрим, незвичайним, величним; очевидно, він здавався їй не тим, чим був насправді, значить, мимоволі обманював її...

Тут на станції вже пахло осінню, вечір був холоднуватий.

"Пора й мені на північ,— думав Гуров, ідучи з платформи.— Пора!"

III

Вдома в Москві все було по-зимовому, топили печі, і ранками, коли діти збирались до гімназії й пили чай, було темно, і нянька ненадовго світила світло. Вже почались морози. Коли йде перший сніг, у перший день їзди на санях, приємно бачити білу землю, білі дахи, дихається м'яко, гарно, і в цей час згадуються молоді літа. У старих лип і беріз, білих від інею, добродушний вираз, вони ближчі до серця, ніж кипариси і пальми, і поблизу них уже не хочеться думати про гори і море.

Гуров був москвич, вернувся він до Москви гарного, морозного дня, і коли надів шубу і теплі рукавички й пройшовся Петровкою, і коли в суботу ввечері почув дзвони, то недавня поїздка і місця, де він був, втратили для нього всю чарівність. Поволі він поринув у московське життя, вже з жадібністю прочитував по три газети