У першому антракті чоловік вийшов курити, вона зосталась у кріслі. Гуров, що сидів теж у партері, підійшов до неї і сказав тремтячим голосом, усміхаючись силувано:

— Здрастуйте.

Вона глянула на нього і зблідла, потім ще раз глянула з жахом, не вірячи очам, і міцно стиснула в руках вкупі віяло і лорнетку, очевидно, борючись з собою, щоб не знепритомніти. Обоє мовчали. Вона сиділа, він стояв, зляканий її збентеженням, не зважуючись сісти поруч. Заспівали настроювані скрипки і флейти, стало раптом страшно, здавалося, що з усіх лож дивляться. Та ось вона підвелася і швидко пішла до виходу; він за нею, і обоє йшли безладно, по коридорах, по сходах, то підіймаючись, то спускаючись, і мигтіли в них перед очима якісь люди у судових, учительських і удільних мундирах, і все із значками; мигтіли дами, шуби на вішалках, дув наскрізний вітер, обвіваючи запахом недопалків. І Гуров, у якого дуже билося серце, думав: "О, Господи! І до чого ці люди, цей оркестр..."

І в цн> хвилину він раптом згадав, як тоді увечері на станції, провівши Анну Сергіївну, говорив собі, що все скінчилось, і вони вже ніколи не побачаться. Але як ще далеко було до кінця!

На вузьких, похмурих сходах, де було написано: "хід до амфітеатру", вона спинилась.

— Як ви мене злякали! — сказала вона, важко дихаючи, все ще бліда, приголомшена.— О, як ви мене злякали! Я ледве жива. Чого ви приїхали? Чого?

— Але зрозумійте, Анно, зрозумійте...— вимовив він півголосом, кваплячись.— Благаю вас, зрозумійте...

Вона дивилась на нього з страхом, з благанням, з любов'ю, дивилася пильно, щоб міцніше затримати в пам'яті його риси.

— Я так страждаю! — казала далі вона, не слухаючи його.— Я весь час думала тільки про вас, я жила думками про вас. І мені хотілося забути, але навіщо, навіщо ви приїхали?

Вище, на площадці, два гімназисти курили й дивилися вниз, але Гурову було байдуже, він пригорнув до себе Анну Сергіївну і став цілувати її обличчя, щоки, руки.

— Що ви робите, що ви робите! — говорила вона з жахом, відштовхуючи ііого від себе.— Ми з вами збожеволіли. їдьте сьогодні ж, їдьте зараз... Заклинаю вас усім святим, благаю... Сюди йдуть.

По сходах знизу нагору хтось ішов.

— Ви повинні виїхати...— казала далі Анна Сергіївна пошепки.— Чуєте, Дмитре Дмитровичу? Я приїду до вас у Москву. Я ніко-