його, вони почали кричати зі злістю: "Бронза! Бронза!" А ось широка стара верба з величезним дуплом, а на ній воронячі гнізда... І раптом у пам'яті Якова, як живе, постало малятко з білявим волоссям і верба, про яку говорила Марфа. Еге ж, оце і є та сама верба — зелена, тиха, сумна... Як вона зістарилась, бідолашна!

Він сів під нею і став згадувати. На тім боці, де тепер заливна лука, тоді стояв великий березовий ліс, а он на тій лисій горі, що бовваніє на обрії, тоді синів старий-старий сосновий бір. По річці ходили барки. А тепер скрізь рівно й гладенько, і на тому березі стоїть одна тільки берізка, молода й струнка, як паняночка, а на річці тільки качки та гуси, і не видно, щоб тут коли-небудь ходили барки. Здається, порівняно з минулим і гусей стало менше. Яків заплющив очі, і в уяві його одно назустріч одному помчали величезні стада білих гусей.

Він дивувався, як це сталося так, що за останні сорок або п'ятдесят років свого життя він ні разу не був на річці, а якщо, може, й був, то не звернув на неї уваги? Адже ріка чималенька, неабияка; на ній можна було б завести рибальство, а рибу продавати купцям, чиновникам, буфетнику на станції і потім складати гроші в банк; можна було б плавати в човні від садиби до садиби і грати на скрипці, і люди всякого звання платили б гроші; можна було б спробувати знову ганяти барки — це краще, ніж труни робити; нарешті, можна було б розводити гусей, різати їх і взимку відправляти в Москву; мабуть, самого пуху за рік набралося б карбованців на десять. Але він проґавив, нічого цього не зробив. Які збитки! Ах, які збитки! А коли б усе разом — і рибу ловити, і на скрипці грати, і барки ганяти, і гусей різати, то який назбирався б капітал! Але нічого цього не було навіть уві сні, життя минуло без користі, без ніякої радості, пропало марно, ні за понюх тютюну; попереду вже нічого не залишилося, а глянеш назад — там нічого, крім збитків, і таких страшенних, що навіть мороз бере. І чому людина не може жити так, щоб не було отих втрат і збитків? Спитати б, навіщо зрубано березняк і сосновий бір? Чого даремно гуляє вигін? Чого люди завжди роблять саме не те, що потрібно? Чого Яків усе життя лаявся, ревів, кидався з кулаками, кривдив свою жінку і, спитати б, для якої потреби допіру налякав і образив жида? Чого взагалі люди заважають жити одне одному? Адже від цього які збитки! Які страшенні збитки!

Коли б не було ненависті і злостивості, люди мали б один від одного величезну користь.