Увечері і вночі ввижались йому малятко, верба, риба і різані гуси, і Марфа, схожа в профіль на птаха, якому хочеться пити, і бліде, злякане обличчя Ротшильда, і якісь пики насувались з усіх боків і бубоніли про збитки. Він перекидався з боку на бік і разів з п'ять вставав з ліжка, щоб пограти на скрипці.

Вранці насилу підвівся і пішов до лікарні. Той же Максим Миколайович наказав класти на голову холодний компрес, дав порошки, і з виразу його обличчя і з тону Яків зрозумів, що справа погана і ніякими порошками не допоможеш. Ідучи потім додому, він міркував, що від смерті буде тільки одна користь: не треба ні їсти, ні пити, ні платити податків, ні ображати людей, а тому, що людина лежить в могилці не один рік, а сотні, тисячі літ, то, якщо порахувати, користь буде величезна. Від життя людині — збиток, а від смерті — користь. Це міркування, звісно, справедливе, але все-таки прикро й гірко: чого на світі такий дивний порядок, що життя, яке дається людині тільки раз, проходить без користі?

Не жаль було помирати, та як тільки дома він побачив скрипку, у нього стислося серце і стало жаль. Скрипки не можна взяти з собою в могилу, і тепер вона зостанеться сиротою, і з нею станеться те ж саме, що з березняком і сосновим бором. Все на цьому світі гинуло і буде гинути! Яків вийшов із хати і сів біля порога, притискаючи до грудей скрипку. Думаючи про пропаще, втратне життя, він заграв, сам не знаючи що, але вийшло жалісне й зворушливе і сльози покотилися у нього по щоках. І чим глибше він думав, тим сумніше співала скрипка.

Скрипнула клямка на хвіртці, раз-другий, і показався Ротшильд. Половину двору він пройшов сміливо, але, побачивши Якова, враз спинився, весь зіщулився і, мабуть, від страху почав робити руками такі знаки, наче хотів показати на пальцях, котра тепер година.

— Підійди, нічого, — сказав лагідно Яків і поманив його до себе. — Підійди!

Дивлячись недовірливо і зі страхом, Ротшильд став підходити і спинився від нього на сажень.

— А ви, зробіть ласку, не бийте мене! — сказав він, присідаючи,— Мене Мойсей Ілліч знову послали. Не бійся, кажуть, піди знов до Якова і скажи, кажуть, що без них аж ніяк не можна. В середу вешілля. Еге ж... Пан Шаповалов віддають дочку жа хорошого цоловіка. І вешілля буде багате, у-у! — додав жид і примружив одне око.