— Кожен день. Я був би нещасний, якби не бачив його щодня. Він став мені живлющий, як повітря.

— Це дуже дивно, Безіле! Не думав я, що ти коли-небудь зацікавишся чим іншим, крім свого мистецтва.

— Тепер він — усе моє мистецтво, — повагом сказав художник. — Я часом думаю, Гаррі, що у світовій історії є лише два важливі моменти. Перший — це поява нових засобів у мистецтві, другий — поява нового образу у мистецтві. І чим винахід олійних фарб був для венеційців¹, чим обличчя Антіноя² було для пізньогрецької скульптури, тим обличчя Доріана Грея стане колись для мене. Це не тільки тому, що я роблю з нього ескізи й начерки, що я малюю його портрети. Ясна річ, це все так. Але він для мене далеко важливіше, ніж модель чи натурник. Я б не сказав, що я незадоволений тими своїми роботами або що його краса не під силу мистецтву. У світі нема нічого, що мистецтво не може передати. І я знаю — те, що я створив після знайомства з Доріаном Греем, виконане непогано, то найкраще в моєму доробку. Але якимсь дивним чином — хтозна, як би це тобі пояснити? — краса його немовби пробудила в мені зовсім новий метод творчості, зовсім новий стиль. Я тепер інакше дивлюся на світ, інакше думаю про нього. Я тепер можу відтворювати життя такими засобами, що раніш були приховані від мене...

— Безіле, це таки справді захопливо! Я мушу побачити цього Доріана Грея.

Голуорд підвівся і пройшовся по садку, потім повернувся до лави.

— Розумієш, Гаррі, Доріан Грей для мене просто збудник у творчості. Ти, можливо, не побачиш у ньому нічого. Я бачу в ньому — все...

— Тоді чого ж ти не хочеш виставляти його портрета? — спитав лорд Генрі.

— Та того, що в цьому портреті мимоволі відбилося моє... ну, сказати б, мистецьке обожнення образу Доріана. Певна річ, він нічого цього не знає і не знатиме — я зовсім не кваплюся говорити

¹ Венеційці — представники венеційської школи малярства: Джорджоне, Тіхцан, П. Веронезе, Тінторетто, Тьєполо та ін. (XV-XVIII ст.)

² Антіной — вродливий юнак із Клавдіополя (Мала Азія), улюбленець римського імператора Адріана. По смерті Антіноя від нещасливого випадку імператор наказав заснувати на його честь культ обожнення.