— Содом і Гоморра! — вигукнув Дервіль, вживши свій улюблений вираз. — Зараз я розбуджу мадемуазель Каміллу — нехай вона знає, що зовсім недавно її щастя залежало від татуся Гобсека. Та кілька днів тому старий помер, доживши до вісімдесяти дев'яти років, і скоро молодий граф де Ресто вступить у володіння чималим багатством. Як і чому — це я вам поясню. А що стосується Фанні Мальво, то ви її добре знаєте — тепер вона моя дружина.

— Бідолашний чоловіче, ви з вашою безпосередністю, либонь, признаєтесь у цьому перед двома десятками свідків, — зауважила віконтеса.

— Я ладен прокричати це всьому світові, — сказав стряпчий.

— Ось вам вода з цукром, пийте, любий Дервілю. Ніколи ви нічого не досягнете, зате будете найщасливішим і найпоряднішим з людей.

— То ви, кажете, були на Гельдерській вулиці у якоїсь графині,— озвався раптом Каміллин дядько, пробуджуючись від сну. — А що далі?

— Через кілька днів після моєї розмови із старим голландцем, — провадив Дервіль, — я захистив дисертацію, одержав ступінь ліценціата права і вступив до колегії адвокатів. Довіра до мене старого скнари Гобсека дуже виросла, і він узяв собі за звичай радитися зі мною щодо різних сумнівних афер, у які пускався, зібравши спершу точні відомості афер, що навіть найдоевідченішому біржовикові видалися б украй небезпечними. Цей чоловік, на якого ніхто й ніколи не міг вплинути, вислуховував мої поради з майже шанобливою увагою. Правда, вони завжди були йому на користь. Нарешті, попрацювавши три роки в конторі стряпчого, я одержав там посаду старшого клерка і переїхав з вулиці Гре, бо мій хазяїн, крім ста п'ятдесяти франків місячної платні, давав мені тепер притулок і харчування. То був щасливий день! Коли я попрощався з лихварем, він не сказав мені жодного дружнього слова, не пожалкував, що я переселяюся, не просив провідувати його, а тільки скинув на мене поглядом, своїм дивовижним проникливим поглядом, який, здавалося, свідчив, що він володіє даром ясновидіння. Проте через тиждень мій колишній сусід сам навідав мене, принісши заплутану справу про позбавлення когось там прав на власність і відтоді став знову користатися з моїх безкоштовних порад і то з такою невимушеністю, наче платив мені за них. Десь років через два, взимку вісімсот вісімнадцятого — вісімсот дев'ятнадцятого, мій хазяїн, гуль-