операції, про торгівлю. Будучи богословами біржі, ми утворюємо ніби трибунал святої інквізиції, де розглядаємо й судимо, здавалося б, найневинніші вчинки маєтних людей, і завжди вгадуємо правильно. Один з нас наглядає за судейським станом, другий — за банкірами, третій — за чиновниками, четвертий — за торговцями. А під моїм наглядом перебувають світські гультяї, митці, картярі — тобто найцікавіша людність паризького суспільства. Кожен з таких завжди готовий вибовкати таємницю свого ближнього. Ошукані пристрасті, вражене марнолюбство — балакучі. Пороки, розчарування, помста — найкращі агенти поліції. Як і я, мої товариші по ремеслу всім натішилися, всім переситилися і люблять владу й гроші тільки задля самої влади і самих грошей. Ось тут, — провадив він, показуючи мені свою холодну кімнату з голими стінами, — найпал-кіший коханець, що десь-інде скипить від невинного натяку і викличе на дуель за одне слово, ось тут він благає мене як Бога, притискаючи до грудей руки. Проливаючи сльози люті або розпачу, благає мене і найпихатіший купець, і найеамовпевненіша красуня, і найгордови-тіший військовий. Тут принижуються і знаменитий митець, і письменник, чиє ім'я житиме в пам'яті багатьох поколінь. А ось тут, — додав він, постукавши себе по лобі, — у мене терези, на яких зважуються спадки та корисливі інтереси всього Парижа. Ну, тепер ви зрозуміли, — сказав він, обернувши до мене бліде, наче вилите із срібла обличчя, — які пристрасті й насолоди ховаються oa цією застиглою маскою, що так часто дивувала вас своєю нерухомістю?"

Я повернувся до себе геть приголомшений. Цей дідок виріс у моїх очах, перетворився на фантастичного ідола, на уособлення влади золота, і життя, і люди вселяли мені у ту хвилину жах.

"Невже усе зводиться до грошей?" — запитував я себе.

Пам'ятаю, я довго не міг заснути. Мені ввижалися купи золота. Бентежив мене й образ прекрасної графині. На свій сором, признаюся, що вона цілком затулила собою образ простого й чистого створіння, приреченого на невідомість і тяжку працю. Але наступного ранку, у туманному мареві пробудження, переді мною у всій своїй красі постала лагідна Фанні, і я вже думав тільки про неї...

— Вип'єте склянку води з цукром? — спитала віконтеса, урвавши розповідь Дервіля.

— Залюбки,— відповів той.

— Знаєте, я не бачу в цій історії нічого такого, що могло б стосуватися нас, — мовила пані де Грапльє, подзвонивши в дзвіночок.