такі питання, які вимагають зосередження усіх духовних і моральних сил людини. Зображенню роздумів свого героя письменник приділяє особливу увагу. Раскольников живе ніби подвійним життям — реальним і світом логічних абстракцій. "Ідея" поневолює його свідомість, і він заперечує віру в "Божий промисел", а разом з нею і совість як забобон. Кумир Раскольникова — "володар", що не знає сумнівів; він сам — "кандидат в Наполеони", і його ідеал — "свобода як влада" "над усім мурашником". Такою є "поема" Раскольникова, якою він ділиться у розмовах із Сонею. Це не теоретична концепція, а саме "поема" — вигадана, створена героєм в його кім-наті-домовині.

Скоївши злочин, практично подолавши свої сумніви: "Чи створіння я тремтяче, а чи право маю", — герой викреслив себе з життя, гідного людей. Суперечка з Раскольниковим з самого початку роману перетворюється на суперечку за нього, за його духовне прозріння.

Одним із найголовніших питань, що хвилює Достоєвського і героїв його роману, є питання про смисл людських страждань. На противагу раскольниковській апології права і сили Порфирій Петрович, Миколка, Соня Мармеладова закликають до морального подвигу на засадах подолання егоїзму особистості і добровільного прийняття страждання. В "стражданні є ідея", — каже письменник устами Порфирія Петровича, — ідея добровільно прийнятого хреста, свідомого принесення себе в жертву заради "нового життя" людства. Ця думка найповніше втілена в образі Соні Мармеладової.

"Злочин і кара" — соціально-філософський роман. Зіткнення різних моральних принципів — анархічного індивідуалізму і християнського спочування, одвічної людяності ^нігілістичного цинізму — характеризує основну колізію роману і визначає його художню концепцію. Найповніше етико-філософська проблема роману виявляється в контрастному протиставленні "теорії" і "практики" Раскольникова та життєвої позиції, "невситимого спочування" Соні Мармеладової. Філософський конфлікт, покладений в основу роману, розв'язується в епілозі, коли Раскольников остаточно пориває зі своєю "теорією" цілковито.

За влучною характеристикою JI. Леонова, Достоєвський створив "систему молекулярного розгляду людини", але водночас його творчому методові притаманні "шекспіріальність філософської партитури". Разом з тим, досліджуючи найтонші нюанси духовного світу героїв, письменник дотримується суворої співмірності і стрімкості