Анна Сергіївна і він кохали одне одного, як дуже близькі, рідні люди, як чоловік і жінка, як ніжні друзі; їм здавалося, що сама доля призначила їх одне для одного, і було незрозуміле, навіщо він жонатий, а вона одружена; і наче це були два перелітні птахи, самець і самка, яких піймали і примусили жити в окремих клітках. Вони простили одне одному те, чого соромились у своєму минулому, прощали все в теперішньому і почувати, що це їхнє кохання змінило їх обох.

Раніше, в сумні хвилини, він заспокоював себе всякими міркуваннями, які тільки спадали йому на думку, а тепер йому було не до міркувань, він почував глибокий жать, хотілося бути щирим, ніжним...

— Перестань, моя хороша,— говорив він.— Поплакала — і буде... Тепер давай поговоримо, що-небудь придумаємо.

Потім вони довго радилися, говорили про те, як звільнити себе від потреби ховатися, обманювати, жити в різних містах, не бачитися подовгу. Як визволитися від цих нестерпних пут?

— Як? Як?— питав він, хапаючи себе за голову.— Як?

І здавалося, що іще трохи — і вирішення буде знайдено, і тоді почнеться нове, прекрасне життя; і обом було ясно, що до кінця ще далеко-далеко, і що найскладніше і найважче тільки ще починається.

Переклад з російської А. Хуторяна

РОТШИЛЬДОВА СКРИПКА

Містечко було маленьке, гірше за село, і жили в ньому майже самі старі, які помирали так рідко, що навіть досадно. В лікарні і тюремному замку потреба на труни була дуже мала. Одне слово, справи були кепські. Коли б Яків Іванов був трунарем у губернському місті, то, мабуть, він мав би власний дім і звали б його Яковом Матвійовичем; а тут, у містечку, його звали просто Яковом, вуличне прізвисько у нього було чомусь — Бронза, а жив він бідно, як простий мужик, у невеликій старій хаті, де була тільки одна кімната, і в тій кімнаті містились він, Марфа, піч, двоспальне ліжко, труни, верстат і все господарство.

Яків робив труни добрі, міцні. Для селян і міщан він робив їх на свій зріст і ні разу не помилився, бо вищих і міцніших за нього не було людей ніде, навіть у тюремному замку, хоч йому вже було сімдесят років. Для благородних же і для жінок робив по мірці