пустими справами. Ось, зводьте бачити, захворів мій предмет. Подруга життя, як кажуть, вибачте за вислів...

Нахмуривши сиві брови і погладжуючи бакени, фельдшер почав оглядати стареньку, а вона сиділа на табуреті згорблена й худа, і гостроноса, з відкритим ротом, схожа в профіль на птаха, якому хочеться пити.

— Егеж... Так...— повільно промовив фельдшер і зітхнув.— Інфлуенца, а може, й гарячка. Тепер у місті тиф ходить. Що ж? Старенька пожила, слава Богу... Скільки їй?

— Та без року сімдесят, Максиме Миколайовичу.

— Що ж? Пожила старенька. Пора й честь знати.

— Воно, звісно, справедливо зволили сказати, Максиме Миколайовичу,— промовив Яків, посміхаючись з чемності,— і щиро вам дякуємо за вашу ласку, але дозвольте вам висловитися, всякій комашці жити хочеться.

— Мало чого! — сказав фельдшер таким тоном, неначе від нього залежало жити старій чи вмерти.— Ну, то ось що, голубе, будеш прикладати їй до голови холодний компрес і давай оці порошки по два на день. А по цьому, бувайте здоровенькі, бонжур.

З виразу його обличчя Яків бачив, що справа погана і що вже жодними порошками не допоможеш; для нього тепер ясно було, що Марфа помре дуже скоро, не сьогодні — завтра. Він злегка штовхнув фельдшера під лікоть, підморгнув оком і сказав потихеньку:

— їй би, Максиме Миколайовичу, банки поставити.

— Ніколи, ніколи, голубе. Бери свою бабку і йди з Богом. Бувайте здоровенькі.

— Зробіть таку ласку,— став благати Яків. — Самі зволите знати, коли б у неї, скажемо, живіт болів або які нутрощі, ну, тоді порошки й краплі, але ж у неї застуда! При застуді найперша річ — кров гнати, Максиме Миколайовичу.

Але фельдшер уже викликав іншого хворого, і в приймальну зайшла молодиця з хлопчиком.

— Іди, іди,— сказав він Якову, хмурячись.— Нічого голову морочити.

— Тоді поставте їй хоч п'явки! Буду повік Бога благати!

Фельдшер скипів і крикнув:

— Поговори мені ще! Бовдур...

Яків теж скипів, і побагровів увесь, але не сказав і слова, а взяв під руку Марфу і повів її з приймальної. Тільки коли вже сідали на воза, він суворо і насмішкувато глянув на лікарню і сказав: