то цілком можливо, що він кинув би все і зараз же пішов би сам на себе заявити, і навіть не з страху за себе, а з самого тільки жаху й огиди до того, що він накоїв. Особливо огида здіймалася і росла в ньому дедалі більше. Ні за що в світі не пішов би він тепер до скриньки і навіть у кімнати.

[Сяк-так змивши сліди крові, Раскольников, як у тумані, прийшов додому і в забутті упав на диван.]

ЧАСТИНА ДРУГА

[Вранці до зовсім хворого від страшного потрясіння Раскольникова постукали двірник і Настя. Вони принесли повістку з поліції. Наелтпъ Але з'ясувалося, що його викликано лише з приводу "стягнення простроченої позики". Випадково почувши розмову поліцейських про подробиці вчорашнього вбивства. Раскольников, повернувшись додому, кинувся прибирати сліди злочину. Вкрадені коштовності він сховав у якомусь дворі, під каменем.

Наступного дня до Раскольникова увійшов Зосимов, що наглядав за ним, і повідомив про те, що у вбивстві лихварки та її сестри підозрюють якогось Душкіна. Розмову перервав прихід Лужина — нареченого Дунечки. Лужин зайшов познайомитися зі своїм "родичем" і повідомити, що з дня на день він очікує приїзду Дуні з матір'ю. Раскольников, у якого ще з листа матері склалася негативна думка про Лужина, повівся з ним дуже гостро.]

VI

[Коли всі розійшлися, Раскольников вийшов на вулицю з наміром "все це покінчити сьогодні ж, за одним разом..., бо не можна так жити". Сповнений тривожних роздумів, він неприкаяно вештався містом і, врешті, зайшов у трактир... ]

— Газети є? — спитав він, заходячи в просторий і навіть охайний трактир на кілька кімнат, правда, майже порожніх. Два-три відвідувачі пили чай, та в одній дальній кімнаті сиділа група, чоловік з чотири, і пили шампанське.

— Горілки накажете? — спитав половин.

— Чаю подай. Та принеси ти мені газет, старих, так днів за п'ять підряд, а тобі дяка від мене буде

— Слухаю. Ось сьогоднішні. І горілки накажете?

Старі газети і чай з'явилися... він побачив, нарешті, те, чого дошукувався, і став читати; рядки стрибали в його очах, проте він