— То сказати, про що я читав, що розшукував? Он скільки номерів звелів притягти! Підозріло, га?

— Ну, скажіть.

— Потім скажу нащо, а тепер, мій любий, заявляю вам... ні, краще: "зізнаюся"... Ні, і це не те: "показання даю, а ви допитуєте" — отак! Еге ж, даю показання, що читав, цікавився... відшукував... розшукував...— Раскольников примружив очі і виждав,— розшукував — і для того й зайшов сюди,— про вбивство старої чиновниці,— промовив він, нарешті, майже пошепки, майже впритул наблизивши своє обличчя до обличчя Замьотова.

Замьотов дивився йому просто в очі, не ворушачись і не віддаляючи свого обличчя від його обличчя. Найдивнішим здалося потім Замьотову, що аж цілу хвилину тривала в них мовчанка і аж цілу хвилину вони так один на одного дивилися.

— Ну що ж, коли й читали? — скрикнув він раптом здивовано і нетерпеливо.— А мені ж яке діло! Що в тому?

— Це ж та сама стара,— вів далі Раскольников усе ще пошепки і не поворухнувшись від вигуку Замьотова,— та сама, про яку, пам'ятаєте, коли почали в конторі розповідати, а я знепритомнів. Що, тепер розумієте?

— Ой, які ж ви страшні речі говорите! — сказав, сміючись, Замьотов.— Тільки все це самі слова, а на ділі, певно, спіткнулися б. Тут, я вам скажу, на мою думку, не тільки нам з вами, навіть бувалій, одчайдушній людині за себе поручитись не можна. Та навіщо шукати — ось приклад: в нашій же часті стару оту вбили. От уже, здається, шибайголова, серед білого дня на всі риски пішов, якимсь чудом врятувався,— а рука он все-таки здригнулась: обікрасти не зумів, не витримав, з усього видно...

Раскольников наче образився.

— Видно! А от упіймайте його, спробуйте, тепер! — скрикнув він, злорадно піддрочуючи Замьотова.

— Що ж, і впіймають.

— Хто? Ви? Вам упіймати? Упрієте! Адже що у вас головне: розкидається людина грішми чи ні? То грошей не було, а тут раптом розкидатися починає.— ну звичайно, це він. Та вас отака дитина обдурить на цьому!

— То ж то і є, що вони всі так роблять,— відповів Замьотов,— уб'є він хитро, життям важить, а потім зразу ж в шинку і піймається. На витраті їх і ловлять. Не всі ж такі, як ви, хитруни. Ви б у шинок не пішли, звичайно?