потрібне нашому вікові. Ви могли б стати його наочним символом. З такою зовнішністю — все у ваших руках! Але світ належить вам тільки на коротку пору... Я одразу побачив, що ви зовсім не свідомі своєї сили й можливостей. Багато чим ви так вразили мене, що я був просто змушений трохи допомогти вам пізнати самого себе. Я подумав, який це трагізм був би, коли б таке життя намарно стратилось. Бо ж так швидко мине ваша юність, так швидко!.. Звичайнісінькі лугові квіти в'януть, але вони розцвітають знову. Верболіз і наступного літа в червні сяятиме золотистим цвітом, як сяє ним нині. Через місяць ломиніс укриють пурпурові зорі, і рік у рік зелена сутінь його листя знов і знов буде іскритись цими пурпуровими зорями. Але наша молодість ніколи не повертається. Живець радості, що у двадцять років гаряче пульсує в нас, поступово млявішає, руки й ноги наші слабнуть, емоції блякнуть. Ми вироджуємось у бридких маріонеток, переслідуваних пам'яттю пристрастей, що їх ми занадто боялись, і гострих спокус, що їм не наважувались піддатися. Юність, юність! Нічого чисто немає в світі, крім юності!

Доріан Грей зачудовано слухав, широко розплющивши очі. Бузкова гілка впала з його руки на рінь. Підлетіла пухнаста бджола, з гудінням покружляла над гілкою і рушила в мандри по овальній зоряній китиці крихітних квіточок...

Раптом у дверях студії з'явився Голуорд і рвучким помахом руки покликав гостей у будинок. Вони ззирнулись поміж себе і посміхнулися.

— Я чекаю! — гукнув він. — Увіходьте ж бо. Освітлення чудове! А напої можете забрати сюди.

Вони разом підвелись. Двійко зеленавих метеликів пролинуло повз них; на сливі, що росла край садка, заспівав дрізд.

— Адже ж ви раді нашому знайомству, містере Грей? — сказав лорд Генрі, дивлячись на нього.

— Так, зараз я радий. Але чи завжди буде так?

— Завжди!.. Це бридке слово. Я здригаюся, коли чую його. Воно так до вподоби жінкам! Жінки псують будь-який роман, силкуючись розтягти його на вічність... До того ж це слово беззмістовне. Між примхою та довічною пристрастю тільки тієї різниці, що примха триває трохи довше.

Коли вони повернулись у студію, Доріан Грей поклав руку на плече лорда Генрі.