непорушно, немов уві сні, прикипівши до дівчини поглядом. А лорд Генрі, все дивлячись у бінокль, бурмотів:

— Чарівно! Чарівно!

Сцена являла залу в домі Капулетті, куди разом з Меркуціо та іншими приятелями ввійшов Ромео в одежі прочанина. Убогий оркестрик процигикав кілька тактів, і почався танець. Поміж гурту незграбних обшарпаних акторів Сібіл Вейн виглядала на якусь вищу, неземну істоту, її тіло колихалось у танці, як тростина над водою. Вигини її шиї нагадували білу лілею, а руки були немов виточені з холодної слонової кості.

Але вона лишилася на диво байдужною. Ані іскрини радості не блиснуло їй в очах, коли вона побачила Ромео. Ті декілька слів Джульєттиних —

О пілігриме, в тім гріха немає — З молитвою торкатись рук святих: Такий привіт нам звичай дозволяє. Стискання рук — то поцілунок їх¹, — і короткі репліки в подальшому діалозі було проказано явно фальшиво. Голос був чарівний, але тон — зовсім невідповідний, якийсь нещирий, штучний. Хибна інтонація вичавила все живе з віршів, а почуття, в них висловлене, унеправдила.

Доріан Грей, приглядаючись до Сібіл, щодалі більш полотнів. Він був ошелешений і стривожений. Ні Безіл, ні лорд Генрі не наважувалися зайняти його. Дівчина — бачилось їм — не мала ані найменшого хисту, і вони були страшенно розчаровані...

Навіть невибаглива публіка гальорки й задніх рядів партеру втратила сякий-такий інтерес до п'єси. Зала неспокійно заворушилась, почулися голосні розмови, а далі й свист. Єврей-директор, що стояв у глибині бельетажу, тупотів ногами й люто лаявся. І тільки сама дівчина зоставалась незворушною.

По другій дії у залі вибухла ціла буря шикання. Лорд Генрі підвівся й надягнув пальто.

— Вона прекрасна, Доріане, — мовив він, — але грати не може. Ходім краще!

— Ні, я досиджу до кінця, — різко, болісним голосом заперечив Доріан. — Мені дуже прикро, що через мене у вас пропав вечір, Гаррі. Перепрошую вас обидвох.

¹  Цитата з "Ромео та Джульєтти" в перекладі Ірини Стешенко.