Доріане, ви ж повинні були зрозуміти. Але зараз ви вже розумієте, правда?

— Що зрозуміти? — сердито перепитав він.

— Чому я сьогодні так погано грала. І чому я тепер завжди погано гратиму. Чому я ніколи вже не зможу добре грати.

Він знизав плечима.

— Ви, мабуть, хворі. Вам не треба грати, коли нездужаєте. Ви стаєте тоді посміховиськом. Моїм друзям було нудно. І мені теж.

Сібіл мовби не слухала його. Радість невпізнанне змінила її — вона вся була в екстазі щастя.

— Доріане, Доріане! — скрикувала вона. — Перед тим як я познайомилася з вами, я знала в житті саме мистецтво, — я жила тільки тут, на сцені. Я думала, це все справжнє. Один вечір я була Розалінда, інший — Порція... Я знала самі лише привиди і вважала їх за живих істот. Сьогодні вперше я усвідомила, що Ромео бридкий, і старий, і підфарбований, що місячне світло в саду підроб-не, що декорації примітивні, що слова я говорила нереальні, що то не мої слова, не те, що я хотіла б сказати... Ви дали мені щось вище за мистецтво — ви дали мені пізнати справжнє кохання! А мистецтво — лише бліда тінь кохання. О мій коханий! Чарівний мій Принце! Мені набридло жити серед примар. Ви для мене більше, ніж усе мистецтво!.. Я тепер ненавиджу театр. Я могла вдавати любов, коли сама її не відчувала, але тепер, коли вона пече мене вогнем, я не можу! О Доріане, Доріане, ви розумієте, що все це значить? Навіть якби я могла грати, то б було блюзнірство над коханням — грати закохану, коли ти сама насправді закохана. Завдяки вам я побачила це.

Доріан рвучко сів на канапу й одвернувся від Сібіл.

— Ви вбили моє кохання... — промурмотів він.

Сібіл у подиві глянула на Доріана і засміялась. Він не озивався. Вона підійшла до нього і своїми маленькими пучками погладила йому волосся. Тоді, ставши на коліна, торкнулася устами його рук. Здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки, схопився з канапи і рушив до дверей.

— Так! — вигукнув він. — Ви вбили моє кохання. Раніш ви розпалювали в мені уяву, а тепер навіть цікавості не збуджуєте, Тепер ви просто байдужа мені. Я покохав вас, бо ви чудово грали, бо я бачив у вас хист і розум, бо ви втілювали мрії великих поетії і вбирали в живу плоть і кров примарні образи мистецтва. Ал<