Нехай це буде як сон для мене. (Розриває на шматки і лист, і боргове зобов’язання кидає в грубку і дивиться, як усе згоряє ). Ось так. Тепер і сліду не залишилось... Він писав, що ти зі святвечора... Ах, які ж це жахливі були три дні для тебе, Норо! Нора. Я жорстоко боролася ці три дні. Хельмер. І страждала, і не бачила іншого виходу, як... Ні, не треба й згадувати про весь цей жах. Будемо тепер лише радіти і повторяти: все минуло, минуло! Слухай же, Норо, ти ніби ще не розумієш, що все минуло? Що ж це таке... Ти нібито закам'яніла? Ах, бідна маленька Норо, я розумію, розумію. Тобі ще не віриться, що я тобі простив. Але я простив. Норо, присягаюсь. Я простив тобі все. Адже я знаю: все, що ти наробила, ти зробила з любові до мене. Нора. Це правда. X е л ь м е р. Ти любила мене, як дружина повинна любити чоловіка. Ти не змогла тільки гарненько розібратись у засобах. Але невже ти гадаєш, що я менше любитиму тебе через те, що ти не здібна діяти самостійно? Ні-ні, сміло зіприся на мене, я буду тобі порадником, керівником. Я не був би мужчиною, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвоє милішою в моїх очах. Ти не думай більше про ті різкі слова, які вирвались у мене в хвилину першого переляку, коли мені здалося, що все навколо мене рушиться. Я простив тобі, Норо. Клянуся тобі, я простив тобі. Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч) Хельмер. Ні, стривай... (Зазираючи туди). Що ти хрчеш? Нора (з іншої кімнати). Скинути маскарадний костюм. Хельмер. Та навіщо? В такий пізній час?.. Нора. Мені в цю ніч не заснути. Хельмер. Але, дорога Норо... Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені треба багато чого сказати тобі. Хельмер (сідаючи коло стола навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе. Нора. Ото ж бо й є. Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла... до сьогоднішнього вечора. Не перебивай мене. Ти тільки вислухай мене. Поквитаємося, Торвальде. Хельмер. Що ти хочеш цим сказати? Нора (після короткої паузи). Тебе не вражає одна річ, ось тепер, коли ми так сидимо з тобою?
|