Фру Лінне. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!

Крогстад. Я зажадаю свій лист назад.

Фру Лінне. Ні-ні.

Крогстад. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?

Фру Лінне. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці утайки, виверти.

За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить H о р у в передпокій.

Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль.

Він у фраку і в накинутому зверху відкритому чорному доміно.

Нора (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.

Хельмер. Але, любонько Норо...

H о р а. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде. Ну, будь ласка... ще хоч би годинку!

Хельмер. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам'ятаєш — у нас була умова!

Хельмер виймає з кишені ключі і йде в передпокій..

Нора. Торвальде... Навіщо ти?

Хельмер. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна. Місця не вистачить для вранішніх газет.

Нора. Ти хочеш працювати вночі?

X е л ь м е р. Ти знаєш, що не хочу... Що це? Тут хтось порався із замком!

H о р а. Із замком?

Хельмер. Так, звичайно. Що ж це там застрягло? Не можна припустити, щоб служниця... Тут зламана шпилька. Норо, твоя шпилька!

Нора (швидко). Ах, то це, мабуть, діти...

Хельмер. Ну, їх треба відучити від цього. Гм!.. Гм!.. Ну, відчинив-таки. (Виймає із скриньки листи й гукає на кухню). Елене! Елене! Треба погасити лампу в передпокої. (Входить у кімнату