й замикає двері в передпокій, показуючи Норі паку листів ). Бачиш, скільки набралось! (Перебираючи листи). Це що таке?

Нора/біля вікна ). Лист! Не треба, не треба, Торвальде!

Хельмер. Дві візитні картки від Ранка.

Нора. Від доктора Ранка?

Хельмер ( дивиться на них ). "Доктор медицини Ранк". Зверху лежали; мабуть, він засунув їх, виходячи.

Нора. На них щось написано?

Хельмер. Над ім'ям угорі чорний хрест. Глянь. Що за жахлива фантазія! Ніби повідомляє про власну смерть.

Нора. Так воно і є.

Хельмер ходить сюди й туди). Ми так зжилися з ним. Я не можу уявити собі, що його не буде. Він, його страждання, його самотність створювали якийсь легкий туманний фон для нашого яскравого, мов сонце, щастя... Ну, а може, воно й на краще. Для нього, в деякому разі. (Зупиняється). Та, мабуть, і для нас, Норо. Тепер ми з тобою будемо самі — цілком одне для одного. (Обнімаючи її). Моя кохана. Мені все здається, що я не досить міцно тримаю тебе. Знаєш, Норо... Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе.

Нора (звільняючись, твердо, рішуче). Прочитай-но твої листи, Хельмере.

Хельмер. Ні-ні, не сьогодні. Я хочу бути з тобою, зіронько моя, — в тебе.

Нора. Знаючи, що друг твій помирає?

Хельмер. Ти маєш рацію. Це схвилювало нас обох. В наші відносини проникло щось некрасиве — думка про смерть, про розклад. Треба спочатку звільнитися від цього. Поки що — розійдемось кожне до себе.

Нора (обвиваючи його шию руками). Торвальде... На добраніч. На добраніч.

Хельмер ( цілуючи її в лоб ). На добраніч, моя співуча пташко. Спи спокійно, Норо. Тепер я прочитаю листи. (Виходить з листами в кабінет і зачиняє за собою двері).

Нора (з блукаючим поглядом, хитаючись, ходить по кімнаті, хапає доміно Хельмера, накидає на себе і шепоче швидко, хрипко, уривчасто). Ніколи більше його не побачу. Ніколи. Ніколи. Ніколи. (Накидає на голову шаль). І дітей також ніколи не побачу.