Крогстад. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?

Фру Лінне. Та не могла я інакше! Якщо мені доводилось порвати з вами, моїм обов'язком було вирвати із вашого серця всяке почуття до мене.

Крогстад (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!

Фру Л і н н е. Не забудьте, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли дожидатися вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.

Крогстад. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.

Фру Лінне. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право? Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам'ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно пусто, самотньо... Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.

Крогстад. Кристино... ви говорите цілком серйозно? Так-так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..

Фру Лінне. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, що основа у вас хороша, — і з вами разом я на все готова.

Крогстад ( схопивши її за руки ). Спасибі, спасибі, Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім'я...

Фру Лінне (прислухається). Т-с-с! Тарантела! Ідіть.

Крогстад. Чому? В чому справа?

Фру Лінне. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.

Крогстад. Так-так, я піду. А... крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Хельмерів.

Фру Лінне. Знаю, Крогстаде...

Крогстад. Ах, якби я не починав справи!

Фру Лінне. Ви могли б. Ваш лист іще в скриньці.

Крогстад. Ви впевнені?

Фру Лінне. Цілком. Але...

Крогстад (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть, прямо. Так?