тяй і марнотратник, опинився в скрутних обставинах і мусив продати свою контору. Хоча в ті часи ціни на патент не були такими нечувано високими, як тепер, мій хазяїн заломив за свою установу чимало — півтораста тисяч франків. Якби діяльному, освіченому й розумному стряпчому хтось позичив таку суму, він, купивши цю контору, міг би пристойно жити на прибутки з неї, виплачувати проценти і років за десять розквитатися з боргом. У мене ж не було за душею нічого. Я син дрібного буржуа з провінційного містечка Нойон, причому сьома дитина в сім'ї, а з усіх капіталістів мені був знайомий один татусь Гобсек. Проте шанолюбне бажання і якийсь промінчик надії навіяли мені зухвалу думку звернутися до нього. Отож якось увечері я повільно вирушив пішки на вулицю Гре. Серце в мене калатало, коли я постукав у двері того похмурого будинку, і я згадав усе, що розповідав мені колись старий скнара ще у ті часи, коли я уявлення не мав, які муки терзають людей, котрі переступають поріг його оселі. А тепер ось і я... "Е, ні, — сказав я собі самому, — людина чесна має всюди зберігати гідність. Принижуватися заради грошей не варто. Покажу-но я себе не менш практичним, ніж він".

Коли я виїхав з квартири, татусь Гобсек винайняв і мою кімнату, щоб спекатися сусідів, а у дверях своєї звелів зробити заґратоване віконце.

Мене він впустив лише після того, як роздивився у те віконце моє обличчя.

"Отже, ваш хазяїн продає контору?" — сказав він своїм писклявим голоском.

"Звідки ви знаєте? Він ще нікому про це не казав, крім мене".

Губи старого розтяглись, і в кутиках рота зібралися зморшки, схожі на складки фіранок. Але цю німу посмішку супроводжував холодний погляд.

На мить запала мовчанка. Я сидів геть розгублений. "Тільки цьому я й завдячую честь бачити вас у себе", — сухо кинув лихвар.

"Вислухайте мене, татусю Гобсек", — сказав я, з усіх сил намагаючись зберегти спокій, хоча мене бентежив незворушний і колючий погляд старого скнари, що втупив у мене свої блискучі очі.

Він зробив жест, що означав: "Говоріть!"

"Я знаю, розчулити вас неможливо. Тому й не збираюся марнувати слів, змальовуючи вам становище убогого клерка, в якого вся надія тільки на вас, бо в цілому світі йому не знайти близької душі,