лена не сама дійсність, а сплін — тяжкий, "хворий" душевний стан, породжений дійсністю.

В одному зі сповідальних віршів, звернених до мадам Сабатьє, "ангела радості, лагідності й світла", Бодлер говорить, що його світ — це світ страждання, відчаю, скорботи, душевного мороку, це "тіньова", похмура й болісна сфера буття і людської душі. Поет справді зазирнув у безодні людського відчаю й душевного мороку, дійшов до тієї крайньої межі, якої поезія, залишаючись собою, переступити не може.

Поезія Бодлера розвивалася переважно в руслі традиції, котра схильна була трактувати природу, предметний світ як "видимі знаки" ідей, почуттів, душевних станів тощо. Вірші в "Квітах Зла" мають здебільшого двопланову структуру, де на першому плані перебувають предмети, явища, деталі тощо, а за ними ніби ховається ідея, яка дедалі виростає у значенні.

Так, приміром, будується знаменитий "Альбатрос", де образ володаря морських просторів, безпорадного й смішного на корабельній палубі, переростає в романтичний образ-символ поета і його долі. Так будуються "Лебідь", "Подорож", "Сплін" та багато інших поезій збірки.

За Д. Наливайком

альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса —
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила —
Він присоромлений, хода його смішна.
Волочаться за ним великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..
Той — люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет як альбатрос — володар гроз та грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,