Література на межі століть Своєрідність "присмеркової доби" кінця XIX — початку XX ст. більшість літературознавців окреслюють терміном "декаданс" (від франц. decadence — "занепад"). Спочатку цей термін застосовували, характеризуючи власну творчість, французькі символісти (70-80-ті роки XIX ст.), а потім він став позначати усі кризові явища в царині культури кінця XIX - початку XX століття. Творчість митців-декадентів була тісно пов'язана з подоланням кризової ситуації, зі створенням нових естетичних та етичних цінностей. Світоглядним підґрунтям декадентських течій у літературі стали нові філософські та психологічні доктрини Шопенгауера, Ніцше, Бергсона, Фрейда та ін. Ідеям та настроям декадансу були близькі їхні постулати про те, що мистецтво ґрунтується на інтуїтивному пізнанні світу, на пізнанні-прозрінні (Шопенгауер); культ "надлюдини", наділеної "волею до влади" (Ніцше); теорія "спонтанної", тобто довільної, пам'яті (Бергсон) тощо. Першими власне декадентськими течіями є символізм, батьківщиною якого була Франція 70 - 80-х років, та естетизм, що сформувався в Англії у 90-х роках XIX століття. Символісти прагнули до заміни конкретних реалістичних образів образами-символами, що виражають неясні і незбагненні відтінки суб'єктивних настроїв (Поль Верлен), таємниче та ірраціональне життя душі, всеосяжний "спів безкінечності", величну ходу невблаганної долі (Моріс Метер-лінк). Визнаним метром англійського естетизму з його культом витонченої краси став Оскар Вайльд. Однією з форм неприйняття дійсності стала теорія "чистого мистецтва", чи "мистецтва для мистецтва", прихильники якої об'єднались в поетичну групу "Парнас". Парнасцями стали називати себе поети Шарль Леконт де Ліль (1818-1894), Теофіль Готьє (1811-1872), Жозе-Марія де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (1823-1891). Вони випустили три збірки "Сучасного Парнасу", що засвідчили єдність їхніх естетичних і світоглядних принципів. Поети-парнасці прагнули подолати рутину буденності, протиставляючи їй філософські та естетичні шукання. їхня відвертість викликала обурення буржуа, оскільки видавалась обивателям проповіддю аморальності. Парнасці успадкували від романтизму його прагнення до екзотики, поетизації страждання, самотності тощо. Художня досконалість творів парнасців, намагання відкривати нові поетичні світи зробили їхню творчість значним
|