терезів занадто різко хилилася в один бік — "золота рівновага" настала лише зі смертю... Роман Вайльда дає надзвичайно цікавий матеріал для роздумів про пророчу й надлюдську (хоч вона й від людини) силу мистецтва... Найголовніший урок Вайльда — що людина не може загравати ані з мистецтвом, ані з життям. Урок цей і для вайльдів, і для греїв, будь-коли і будь-де сущих... Романом своїм Вайльд зажив слави доброго стиліста, віртуозного майстра переливати гру думки в дзвінке слово... У мові роману переважає простота і невимушеність викладу — ті висока простота, що йде від препильної уваги до форми, до звукопису слова, до будови фрази... "Портрет Доріана Грея" — це, власне, і сповідь, і саморозплата. І, мабуть, саме цей дух приреченості, ця щира суб'єктивність надають творові мистецької оригінальності та психологічної достовірності. Твір Вайльда, попри всю свою химерність, підлягає тим самим непорушним законам, що й історія хвороби, тільки викладена не науковими термінами, а мистецькими. За Р. Доценком Передмова Митець — творець прекрасного. Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво. Критик — це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому матеріалі своє враження від прекрасного. Найвища, як і найнижча, форма критики — це різновид автобіографії. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, — люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі. Це вада. Ті, що в прекрасному здатні добачити прекрасне, — люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу. Немає книг моральних або неморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе. Ненависть XIX століття до реалізму — це лють Калібана1, що побачив свою подобу в дзеркалі. 1 Образ напівзвіра-напівлюдини в трагедії В. Шекспіра "Буря".
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||