Добродій Мак запитав мене, як йде моє полювання. Чого я найбільше вполював? Я можу, коли схочу, взяти один з його човнів; треба тільки сказати йому. Лікар не промовив й слова. А коли вони пішли, я помітив, що лікар трохи кульгає й спирається на ціпок. Я подався додому з таким самим лінивим настроєм, як і перед тим, і наспівував з нудьги. Ця пригода у повітці ніяк не вплинула на мій настрій; найкраще я запам'ятав мокру, як хлющ, сорочку на грудях добродія Мака і на ній шпильку з діамантом, таку саму мокру і зовсім не блискучу.

Переклад з норвезької Л. Махаревського